Процес заснування торгових дворів був двостороннім: одночасно з появою руських дворів у містах інших країн виникали іноземні у Русі. У Києві відомо урочище Козари, яке, очевидно, вказує на існування тут уже в ЇХ — X ст. торгової слободи хозарських купців. Початкове перебування скандинавських купців відзначено в районі пізнішого Печерського монастиря, де відома “Варязька” печера. Не викликає сумніву існування в Києві торгового подвір’я або району візантійських купців. У XII — ХІІІ ст. в ньому були створені колонії німецьких, а також ірландських купців.
У Новгороді другої половини XI ст. джерела згадують торговий двір скандинавських купців з церквою св. Олафа. У 1217 р. в одній із варязьких церков “изгоре товар весь варязьскый бещисла”[391]. Свій торговий двір мали в Новгороді німецькі купці.
Договір 1229 р., укладений від імені смоленського князя Мстислава Давидовича між Смоленськом, Полоцьком і Вітебськом, з одного боку, і Ригою, Вісбі і Орденом — з другого, дає підстави вважати заснування в цих руських містах торгових дворів німецьких купців.
Торгові ряди “латинських купців” відомі в Галичі, про що свідчить назва одних кріпосних воріт — Німецькі, а також у Володимирі-Волинському, де німецькі купці входили до числа місцевих бюргерів. Відомий випадок, коли багатий німецький купець Марколот давав обід на честь волинського князя Василька[392].
Цікаві дані збереглися про життя німецького купецького подвір’я з церквою св. Петра у Новгороді. Купці мали право використовувати храм як складське приміщення. Купці і їх товариші зобов’язані були кожної суботи переобліковувати всі товари і ставити на них свої торгові клейма. У церкві св. Петра зберігалася скриня з привілеями і пергаменними документами, грошима і церковною ризницею. Тут же зберігались і фунтові ваги з клятвено вивіреними гирями. Руські не мали права входу до церкви. У разі від’їзду німецьких купців і пасторів на батьківщину ключі від церкви передавалися вищим ієрархам руської церкви в Новгороді — один архієпископу, інший — ігумену Юр’ївського монастиря. Подібні порядки були в готландському дворі з церквою св. Олафа в Новгороді[393].
Аналогічною була структура руських купецьких дворів у Константинополі, Сігтуні, Вісбі, Любеку, Ревелі та інших містах.
На ранньофеодальному етапі міжнародна торгівля була централізованою і велась державою. Не сталося принципових змін у соціальній її структурі і в період феодальної роздробленості. Відміни полягали в тому, що тепер на зміну одному місту, яке централізувало зовнішню торгівлю всієї величезної країни, прийшло кілька. На півдні і південному заході Русі — Київ, Чернігів, Галич; на північному сході — Володимир-на-Клязьмі; на півночі і північному заході — Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Разом вони вирішували ті завдання, які раніше вважались компетенцією одного Києва.
Специфіка міжнародної торгівлі створювала умови для консолідації заможного купецтва і організації гостинних корпорацій. Вони утворювалися за принципом спеціалізації у торгівлі з певними країнами або ж у збуті конкретних видів товарів. Корпорації першого типу репрезентували київські об’єднання “гречників” і “залозників”. Прикладом корпорації другого типу було знамените “Іваньське” братство в Новгороді, яке об’єднувало купців, що торгували воском. Корпорацію очолював староста, вона мала свій храм св. Іоанна Предтечі в Опоках (Торгова сторона) і уставну грамоту[394].
У духівниці Климента Новгородця другої половини XIII ст. згадується “купецьке сто”. Напевно, купецьке об’єднання, що монополізувало торгівлю сіллю, існувало у Галичі.
Отримуючи значні прибутки від торгівлі, стан заможного руського купецтва концентрував у своїх руках великі суми грошей. Їх вкладали у торговий обіг, позичали під проценти. Купці ставали і лихварями. Що стосується дрібних і середніх торговців, то стверджувати їх повну станову відособленість від класу виробників, напевно, не можна. У більшості своїй вони торгували на міських ринках продукцією власного виробництва.
Як бачимо, давньоруські міста були значними центрами внутрішньої і міжнародної торгівлі. Вона не посідала провідного місця в системі господарства, проте її роль була значною. Торгівля виконувала важливу посередницьку функцію. Вона розривала економічну замкнутість земель, справляла помітний вплив на економічний розвиток всієї країни.
393
Johanson Р. Die Kaufmanns Kirche im Ostgebiet // Vortrage und Vorschungen. — Lindau; Konstanz, 1958. — S. 500.
394
Новгородская третья летопись. — C.21, 22, 206; Янин В.Л. Рукописание князя Всеволода XIII в. // Законодательство Древней Руси. — М., 1984. — Т.1. — С. 262.