Друге важливе питання, яке виносилося на загальноруські з’їзди князів, пов’язане з необхідністю консолідації сил для боротьби з половцями. Половецьке питання, як видно із літописів, постійно стояло перед руськими князями. Боротьба з половцями вимагала об’єднаних зусиль багатьох князівств.
У період феодальної роздробленості Русі питання війни і миру перестали бути компетенцією винятково князівської влади Києва. Тепер удільні князі могли оголошувати війну і укладати мир з ворогами Русі, не узгоджуючи свої дії із загальними інтересами країни і великим київським князем. У зв’язку з загостренням міжкнязівських відносин на Русі залучення іноземних союзників (половців, угорців, поляків) тим або іншим князем стало звичним явищем. Мали місце і військові зіткнення князів окраїнних земель зі своїми сусідами, які не завжди погоджувались із Києвом.
І все ж, коли б ми розглядали проблему війни і миру тільки в такому плані, неминучою була б однобічність оцінок. Літописні свідчення про взаємини Русі з половцями переконливо показують — незважаючи на сепаратистські тенденції удільних князів, зумовлені конкретними обставинами (опозиція великому князю, намагання грати першу роль у боротьбі з половцями, шлюбні зв’язки з представниками половецьких ханств), зберігалося почуття того, що боротьба зі Степом є справою усіх давньоруських князівств і очолювати її мусить великий київський князь.
У 1167 р. великий київський князь Ростислав призвав до Києва понад десять князів, щоб спільно здійснити похід у район Канева і забезпечити проходження купецьких караванів, які йшли Грецьким і Залозним шляхами. З цією метою і Мстислав Ізяславич теж неодноразово збирав васальних князів у Києві. Пропозиції Мстислава одностайно підтримувались усіма південноруськими князями. Перелік князів, що брали участь у поході на половців 1168 р., дає уявлення про реальну владу великого київського князя у справі оборони Русі. Із Луцька прибули Ярополк і Ярослав Ізяславичі; із Турова — Святополк Юрійович; із Гродно — Мстислав Всеволодович. Свої полки надіслали Рюрик і Давид Ростиславичі із Смоленська, чернігівські Ольговичі — Святослав і Ярослав Всеволодовичі, Олег і Всеволод Святославичі.
Із Переяслава виступив Гліб Юрійович і його брат Михалко. Крім того, у поході брало участь багато дрібних князів — “инии мнози”.
Напевно, не всі князівські з’їзди, де йшлося про питання війни і миру, знайшли висвітлення на сторінках літопису. Успішні походи Ростислава Мстиславича (1167), Мстислава Ізяславича (1169), Святослава Всеволодовича (1183, 1184, 1185, 1192 та ін.), в яких брали участь дружини від багатьох земель, звичайно ж, були неможливі без попереднього обговорення їх стратегії і тактики. Кожен із цих походів, безперечно, обговорювався колом князів, яких великий князь вважав необхідним і можливим залучити для участі в поході. Адже великі походи у центральні райони придніпровських половців звичайно ретельно готувались, їх очолювали великі князі, вони мали на меті певні політичні цілі.
За нормами міжкнязівського права, виробленими з’їздами і договорами, князь, який відмовлявся послати дружину на боротьбу з половцями, втрачав волость. Про це дізнаємося із літописної статті 1177 р. Послані великим київським князем Романом Ростиславичем полки зазнали поразки від половців. Причину цього сучасники бачили в тому, що до об’єднаних дружин не підійшов вчасно зі своїм полком брат великого князя Давид. Святослав Всеволодович звинуватив Романа у недотриманні ряду: “Брате! Я не ищю подъ тобою ничего же, на рядъ такъ есть: оже ся князь извинить (зрадить. — П.Т.), то въ волость, а мужъ у голову: а Давидъ виноватъ”[421].
Нагляд за строгим дотриманням норм рицарської честі, виходячи зі слів самого Святослава, лежав на великому князі. Але Роман не став виганяти Давида і тим самим, на думку Святослава, виявив великокнязівську неспроможність і мав сам понести за це покарання.
На князівському з’їзді-снемі 1195 р. великий київський князь Рюрик Ростиславич обдумував питання внутрішнього порядку Русі з братом Давидом Смоленським. Снем цей супроводжувався князівськими бенкетами, на які запрошувалися бояри, духовенство, представники чорних клобуків.