Гори Старокиївська і Дитинка. Київ. Сучасний вигляд
Теза О. Пріцака про мігруючий соціальний центр, підтримана Д.О. Мачинським, непереконлива. Ранні вогнища державності виникли практично одночасно в кількох найрозвинутіших регіонах Східної Європи. Історія утворення і формування найдавніших князівств Русі є яскравим підтвердженням цього. Процес формування соціально-класових структур проходив активніше у Середньому Подніпров’ї, де традиції державності були започатковані ще в скіфські часи. І не випадково, що саме Середнє Подніпров’я опинилось у центрі формування держави Руська земля та її народності. Спроби заперечити цей очевидний історичний факт, пов’язані, як правило, з необхідністю авторського переосмислення джерел, заздалегідь приречені на невдачу.
Заради справедливості слід зазначити, що Середнє Подніпров’я не єдине місце, яке джерела називають територією проживання русів. Вони відомі і в Прибалтиці (острів Рюген), Подунав’ї (Рузара марка і Рутенська марка), Тюрингії і Саксонії (Рейнланд), Прикаспії і навіть у Північній Африці (“руська” колонія в Сирії). Можна, звичайно, припустити, що в результаті якихось подій єдиний народ розсіявся по світу. Але до цього часу ніхто не зумів цього довести. Висновки, побудовані на подібному звучанні назв, непереконливі. А.Г. Кузьмін найважливішою “Руссю” вважає Дунайську, ототожнюючи згадуваний в джерелах V — VIII ст. Ругіланд (або Ругію) з Рутенською маркою X — XIII ст. Саме звідси, на його думку, “Повість минулих літ” виводила полян-русів і всіх слов’ян. Тут необхідно лише мати на увазі, що перш ніж розселитися з Дунаю по різних землях, слов’яни прийшли туди. “По мнозьхъ же временьхъ сѣли суть словѣни по Дунаеви”[67].
Київська Русь IX — XII ст.
Б.О. Рибаков вважає, що союз слов’янських племен Середнього Подніпров’я взяв ім'я одного з племен, що об’єдналися в ньому, — народу “Рос” або “Рус”, відомого в VI ст. далеко за межами слов’янського світу[68]. Сталося це, мабуть, уже наприкінці VIII — на початку IX ст., і не випадково Русь як держава і народ часто згадуються в цей час арабськими і візантійськими письменниками.
Вперше назва “Русь” зустрічається в арабській літературі і належить середньоазіатському вченому IX ст. ал Хорезмі. У своєму географічному творі “Книга картин землі”, написаному між 836 і 847 рр., він згадує ріку Друс (Данапрос — Дніпро), яка бере початок з Руської гори (Джабал-Рус). Ібн Хордадбех, який написав у 80-ті роки IX ст. “Книгу шляхів і країн”, зазначав: “Якщо говорити про купців ар-Рус, то це один із різновидів слов’ян. Вони постачають заячі шкурки, шкурки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших околиць країни слов’ян до Румійського моря. Володар ар-Рума бере з них десятину. Якщо вони відправляються по Танаїсу — річці слов’ян, то проїжджають повз Хамлідж, місто хозар. Їх володар також бере з них десятину”[69]. Твір невідомого автора IX ст. “Худуд-ал-Алам” повідомляє, що “країна русів знаходиться між горою печенігів на сході, рікою Рутою на півдні і слов’янами на заході. Царя їхнього звуть хакан русів”[70].
Ібн Хордадбех відзначив, що руси вважають себе християнами. Підтвердження цього містяться в “Житії Стефана Сурозького”, в якому ідеться про похід “новгородського” князя Бравліна на початку IX ст. до Криму, взяття міста Сурож і хрещення там князя русів. Ймовірно, що разом з Бравліном прийняла хрещення і його дружина. Похід русів до Криму дослідники датують кінцем VIII — початком ЇХ ст.[71] Він, як і всі наступні походи київських князів на Візантію, мав на меті передусім утвердження Русі на чорноморських економічних ринках і подолання опору імперії. Наскільки успішними були ці ранні воєнні експедиції, видно з того, що “Румійське море” почало називатися “Руським”: “А Днѣпръ втечеть в Понетьское море треми жереламъ, еже море словеть Руское”[72].
Серед аргументів, що використовуються для підтвердження північного походження назви “Русь”, незмінно присутнє свідчення Бертинської хроніки єпископа Пруденція 838 — 839 рр. про посольство русів. Коли посли прибули до Константинополя, вони відрекомендувалися представниками народу Рос (Rhos), посланцями від хакана (Chacanus) “заради дружби”.
67
69
Хордадбех Ибн. Книга путей и стран. Перевод с арабского, комментарии, исследования, указатели и карты Наили Велихановой. — Баку, 1986. — С. 124. О.Пріцак вважає, що назва “Русь” в арабській географічній літературі з’являється в її рейнській формі після того, як Карл Великий встановив дружні стосунки з аббасідським халіфом Аароном (Прицак О.И. Происхождение названия Riis/Rus // Вопросы языкознания. — 1991. — №6. — С. 124.). Є підстави вважати, що в арабів були можливості безпосереднього знайомства з дніпровськими русами.
71
Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси: IX — первая половина X в. — М., 1980. — С. 25—30.