Народні рухи іноді очолювали язичницькі жерці, які намагалися скористатися невдоволенням бідноти для захисту старої ідеології. У 1024 р. у Ростово-Суздальській землі почався голод. Заохочувані волхвами, які вважали, що всі нещастя прийшли на їхню землю разом з християнством, селяни заходились грабувати і вбивати общинну знать — “стару чадь”. Основну силу повстання, очевидно, становили ізгої, які розорилися і вийшли із общини, втративши основне джерело існування — землю. Ярослав Мудрий жорстоко придушив цей рух; частину його учасників було страчено, частину — ув’язнено.
Звільнення князя Всеслава із ув’язнення у 1068 р. Мініатюра Радзивіллівського літопису
Велике заворушення київських низів відбулося в 1068 — 1069 рр. Повстання проти Ізяслава Ярославича і його прибічників набрало такого розмаху, що князь був змушений залишити Київ і тікати до Польщі. “Двор княж” кияни пограбували. Повернувшись до Києва наступного року з допомогою польського короля Болеслава, Ізяслав розправився з учасниками повстання. Він наказав перенести торг з Подолу на гору, тобто в межі князівської частини міста. Такою акцією переслідувалася мета поставити під контроль уряду одне з найважливіших зосереджень суспільного життя Києва і зменшити вплив купецтва на “чорних” людей.
Із Києва повстання перекинулося на села, де воно набрало ще більшого розмаху. Населення Київської землі рішуче розправлялось з ляхами, розквартированими в околишніх селах на покорм, і змусило Болеслава терміново повернутися до Польщі.
Значні народні хвилювання відбулися в 1070 — 1071 рр. у Ростовській землі. Очолили їх, як і в 1024 р., волхви. Подолавши шлях від Ярослава до Білоозера і зібравши довколо себе близько 300 чоловік, служителі язичницьких культів звинуватили “лучших жен” у тому, що вони узурпували в своїх руках значні продовольчі припаси — “яко си жито держать, а си медъ, а си рыбы, а си скору”[433]. Повстання було придушено боярином Яном Вишатичем. Як вважають дослідники, в результаті повстання відбувся перерозподіл продовольчих запасів, що знаходились у руках багатих.
Одночасно із заворушеннями у Києві і Ростові вони відбулися і в Новгороді. Бунт очолив один із волхвів, який агітував населення виступити проти християнської віри. Розмах цього руху був великий. Літопис повідомляє, що волхв підбурював людей на розправу з єпископом. У цьому конфлікті князь і дружина взяли сторону єпископа, а просте населення —волхва. “И роздѣлишася надвоє: князь бо Глѣбъ и дружина его идоша и сташа у епископа, а людье всей идоша за волхва. И бысть мятежь великъ межи ими”[434].
Розправа князя Мстислава над повсталими киянами у 1069 р. Мініатюра Радзивіллівського літопису
У 1113 р. в Києві спалахнуло нове повстання. Приводом стала смерть князя Святополка Ізяславича, який проводив політику розширення прав київських купців і лихварів, чим були незадоволені і демократичні низи, і феодальні верхи Києва, які не бажали поступатися своїм давнім керівним становищем у державі.
Основне невдоволення було спрямоване проти князівської адміністрації, яку очолював воєвода Путята, а також проти купців і лихварів. Поширення народного заворушення викликало занепокоєння великих феодалів, які покладали свої надії на Володимира Мономаха: “Да вшед, установить крамолу сущую в людьях”. Мономах виправдав сподівання знаті і замирив київські низи.
У 30-ті роки XII ст. загострилися соціальні суперечності у Новгороді. Приводом стало заміщення новгородського княжого стола Всеволодом Мстиславичем. У 1132 р. бояри скористались невдоволенням низів і прогнали князя із Новгорода. Прибічникам Всеволода через деякий час вдалося придушити повстання, проте вже в 1136 р. розпочалося нове, спрямоване проти князя і його адміністрації. Бояри схопили Всеволода з жінкою і дітьми і посадили під арешт. Серед пред’явлених звинувачень було і те, що він “не блюдеть смерд”.
Особливою соціальною активністю характеризувалась ситуація 1146 — 1147 рр. на півдні Русі. Боротьба різних боярських угруповань і їх ставлеників на великокнязівський стіл сколихнула київські низи.
У 1146 р. повсталі розгромили двори представників адміністрації князя Ігоря Ольговича, які на чолі з тіуном Ратшею буквально розоряли населення. Хвилювання продовжились і наступного року. Їх кульмінацією стало вбивство Ігоря.