Автор “Синопсису” не був оригінальний у своїх висновках. Етнічна та історична спорідненість східнослов’янських народів в Україні XVII ст. ні в кого не викликала сумнівів. Щоб переконатись у цьому, досить звернутися до документів того часу, в тому числі і до гетьманських універсалів. Гетьман Іван Виговський, відомий своєю пропольською орієнтацією, називав царя Олексія Михайловича, який “призрил на свою государеву отчину Киев и на всю Малую Русь милостью своею”, “сродником” великого князя Володимира[445]. В універсалі гетьмана Брюховецького до задніпровських (правобережних) українців вказується, що “не толко окрестные все народы, но и сама ваша милость, братья наша милая, признать то имеете, что в явной слепоте и обмане видимом пребываете, когда Руское имя на себе от предков своих нося, не к тому монарху [...] прибегаете”[446].
Традиції єдності слов’янорусів домонгольського періоду, помітні в працях дослідників XVII ст., мали своє продовження і в ґрунтовних історичних дослідженнях XVIII — початку XIX ст. В етнічній єдності всіх східних слов’ян були переконані В.М. Татищев, П.І. Симоновський, О. Рігельман, О. Шафонський, Д.М. Бантиш-Каменський.
В історичній хроніці “Короткий опис про козацький малоруський народ” П.І. Симоновський наголосив, що різниця між великоросіянами і малоросіянами “тоді сталася, коли вони (малоросіяни. — П.Т.) перейшли у володіння Литовське і Польське”[447].
О. Шафонський висловив оригінальну думку про старшинство малоросійського народу над усіма іншими слов’янськими народами, в тому числі і великоруським[448]. Новий погляд на етногенез малоросів хоч і не підважував загальноприйняту концепцію спорідненості, все ж вносив суттєві корективи.
Близьку за змістом точку зору висловив Я.Маркович, він вважав, що Київська земля була “колискою росів” — спільних попередників малоросіян і великоросіян[449].
“Історія Росів”, авторство якої приписується то білоруському архієпископу Георгію Кониському, то Григорію і Василю Полетикам, викладає історію Південної Русі до монгольського розгрому як частину загальноруської.
В ній чітко підкреслена ідея спільності походження всіх слов’ян та існування в часи Київської Русі єдиного руського народу.
В авторській передмові до “Історії” читаємо: “История Малой России до времен нашествия на нее Татар с ханом их Батыем соединена с историею всея Руси, или она-то и есть единственная история Российская”[450].
Значний інтерес до об’єктивного розуміння проблеми етнічного розвитку східних слов’ян становить відома прокламація гетьмана Івана Мазепи до малоросійського народу, розіслана напередодні Полтавської битви 1709 р.
В ній Мазепа справедливо звинувачує московський уряд у порушенні договору з Б.Хмельницьким, відзначає всі ті біди і утиски, яких зазнає малоросійський народ від царського деспотизму, але й застерігає від війни з Великоросіею “единовѣрной и единоплеменной”. Адже відомо, писав він, “что прежде были мы то, что теперь Московцы: правительство, первенство и самое название Руси отъ насъ къ нимъ перешли. Но мы теперь у нихъ, какъ притча во языцѣхъ”[451].
На початку XIX ст. побачила світ перша синтетична праця з історії України. її автором був відомий український історик, дипломат і державний діяч Д.М. Бантиш-Каменський. У вступі до своєї “Історії Малой Росії” він ' писав, що країна, яка потім стала відома під назвою Малої Росії, первісно становила основну частину володінь великих князів руських і являла собою “вітчизняну колиску нашу”. Поділ єдиного руського народу на східне і південне відгалуження історик датував часами поневолення Південно-Західної Русі Литвою і Польщею”[452].
Оригінальні думки з приводу етнічних процесів на Русі висловив М.О. Маркевич. Згідно з одним його твердженням, малоруський народ походив від іншої племінної основи, ніж великоруський. Згідно з іншим — усі три відгалуження руського народу мають єдине походження, але великороси були молодшими братами малоросів. У той час як малоруський народ сформувався в незапам’ятні часи, великоруський виник значно пізніше з переселенців з території Південної Русі[453].
З думками О. Шафонського і М.О. Маркевича, по суті, солідаризувався історик Ю.І. Венелін, який, відзначаючи спільність походження східнослов’янських народів, переважне право називатись Руссю віддавав українцям[454].
447
Симоновский П. Краткое описание о казацком малороссийском народе // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. — М.,1847. — № 2. — С. 2 — 3.
448
Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. — К., 1851. — С. 41.
449
Маркович Я. Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях. — Спб, 1798. — Ч. 1. — С. 2 — 11.
454
Венелин Ю. О споре между южанами и северянами на счет их Россизма. — Спб., 1832. — С.6.