Після вбивства в 945 р. Ігоря великим київським князем формально став його син Святослав, але фактично вся повнота влади перейшла до його матері — княгині Ольги. Вище вже йшлося про її державну діяльність і особисті якості. Тут детальніше зупинимося на ставленні великої княгині до християнської віри. Відразу ж зазначимо, що мова піде не про те, була чи не була Ольга християнкою. Факт цей беззаперечний і не потребує додаткової аргументації. Важливіше з’ясувати обставини її хрещення, а також вплив цього факту на поширення християнської релігії на Русі.
У “Повісті минулих літ” хрещення Ольги поставлено в певний зв’язок з її державним візитом до Константинополя. Ось що написано про це в літописній статті 955 р.: “Йде Ольга въ Греки, и приде Царгороду. Бѣ тогда царь Константинъ, сын Леоновъ, и приде к нему Ольга, и видѣвъ ю добру сущю зѣло лицемъ и смыслену, удививъся царь разуму ея, бесѣдова к ней, рекъ ей: “Подобна еси царствовати въ градѣ с нами”. Она же разумѣвши рече ко царю: “Азъ погана есмъ, да аще мя хощеши крестити, то крести мя самъ; аще ли то не крещюся”, и крести ю царь с патриархом”[550].
Така важлива подія, як хрещення правительки великої слов’янської держави, безперечно, мала бути відображена в сучасних їй грецьких хроніках. Але нічого подібного в них нема. Навіть Костянтин Багрянородний, який детально описав у своїй книзі “Про церемонії візантійського двору” прийоми Ольги в імператорському палаці, нічого не говорить про акт її хрещення. Пояснення, запропоноване ще М.М.Карамзіним і підтримане пізніше іншими істориками, що Костянтин VII мав намір висвітлити лише церемоніальний бік візиту і свідомо випустив усе, що виходило за рамки цього сюжету, непереконливе. Адже хрещення Ольги, як про це пише руський літопис, відбулося не просто у присутності імператора, а за його рівноправної участі в цьому акті із патріархом. Замовчування такої події Костянтином малоймовірне.
Повідомлення про візит Ольги до Константинополя і її хрещення там вміщено у двох пізніших візантійських хроніках: Іоанна Скіліци (XI ст.) та Іоанна Зонари (кінець XII ст.). Як показав Г.Г. Литаврін, свідчення хроніки Зонари не має самостійного джерелознавчого значення, оскільки є лише перефразуванням повідомлення Іоанна Скіліци[551]. У Скіліци про цю подію говориться: “И жена некогда отправившегося в плавание против ромеев русского архонта, по имени Эльга, когда умер ее муж, прибыла в Константинополь. Крещенная и истинной вере оказавшая предпочтение, она после предпочтения (этой) высокой чести удостоенная, вернулась домой”[552]. Дослідники вбачають у цьому повідомленні Скіліци однозначне свідчення того, що місцем хрещення Ольги був Константинополь. Г.Г. Литаврін не виключає в цьому випадку певної “ідеологічної фікції”, породженої хронологічною близькістю двох подій, — приїзду Ольги до Константинополя і її хрещення[553].
На нашу думку, свідчення Скіліци не дає переконливої відповіді на питання про місце прийняття Ольгою християнства. Хрещення і надання переваги істинній вірі могли статися ще до подорожі в Константинополь. На користь цього свідчить, очевидно, і факт присутності в оточенні Ольги священика Григорія, який брав участь у прийомах Костянтина VII і отримував разом з іншими русичами імператорські подарунки.
Певний інтерес у плані хронології і місця хрещення Ольги мають повідомлення Степенної книги про об’їзд княгинею руських земель і міст, який відбувався в 947 р.: “Сия новая Елена обходящи грады и веси во всей Рустѣй земли, всѣмъ людемъ благочестие проповѣдая, учаша ихъ вѣрѣ Христовѣ ... дани и оброки легки уставляющи и кумиры сокрушающи, и на кумирскихъ мѣстахъ кресты Христовы поставляющих”[554].
Це повідомлення легко можна прийняти за вигадку пізнішого книжника, тим більше, що воно не має паралелей у давньоруських літописах. Але можливо, що в його основу покладено якесь давніше джерело, яке не дійшло до нашого часу. Нині, особливо після досліджень Г.Г.Литавріна, який довів, що візит Ольги до Константинополя відбувся у 946 р., віднесення до 947 р. її місіонерської діяльності можна вважати вірогідним. І свідчення про встановлення Ольгою на місцях капищ хрестів, можливо, вказує на заснування княгинею християнських храмів. Саме так буде чинити через 40 років її онук Володимир. Досить нагадати, що місце капища на Перуновій горі у Києві зайняв храм св.Василія, поставлений одразу ж після зруйнування язичницького святилища.
551
Литаврин Г.Г. Путешествие русской княгини Ольги в Константинополь // ВВ. — Т.42. — С.40.
554
Макарий архимандрит. Археологическое описание церковных древностей в Новгороде. — М., 1860. — С.8.