І, нарешті, язичництво стало гальмом суспільно-політичного і культурного розвитку країни. Відмова від нього стала потребою часу.
Вибір віри Володимиром Святославичем: вимисел чи реальність?
Літописна повість про хрещення Русі, викладена в статтях 986 — 988 рр. “Повісті минулих літ”, має велику історіографію. її тією чи іншою мірою торкалися практично всі історики Київської Русі, у тому числі і церковні. Спектр суджень про неї надзвичайно широкий — від беззастережного визнання істинності розповідей літопису про вибір віри Володимиром Святославичем до повного заперечення, оголошення їх благочестивим вимислом, поемою на зразок старовинних духовних містерій.
Характерно, що полярні думки висловлювали церковні історики. Митрополит Макарій намагався обґрунтувати тезу про те, що в літописній повісті про переговори Володимира з послами Волзької Булгарії, Німеччини, Хозарії, Риму, Візантії немає нічого, що суперечило б історичній дійсності, викликало недовіру[562]. Натомість професор духовної академії Є. Голубинський оголосив повість вигадкою літописця (грека за походженням), казкою, з якою час розпрощатися серйозній науці[563].
Не можна сказати, що “серйозна наука” пішла за закликом Є.Голубинського, але те, що він справив певний вплив на наступних дослідників цього питання, безперечно.
М. Нікольський вважав, що своїм визнанням розповідей літопису і “Житія” Володимира вимислом, який не має жодної зернини історичної істини, Є. Голубинський виявив неабияку мужність[564].
Щодо “мужності” Є. Голубинського, то суть її полягала в тому, що, відкидаючи будь-яку реальність подій, пов’язаних з вибором віри, він стверджував богословсько-теологічну тезу про “богонатхненність” Володимира. Прийняття християнської віри було не результатом свідомого вибору, а “раптовим прозрінням”, посланим Володимиру згори. Щоправда, Є. Голубинський не був послідовним у своїх твердженнях. Заперечуючи реальність літописних посольств, він, однак, визнавав, що у Володимира мав бути конкретний проповідник, котрий і схилив його до християнської віри. Тільки ним був не грек, а варяг Олав, син норвезького конунга Трюггвасона[565].
М.Д. Присьолков називав розповідь про випробування віри просто нісенітницею, оскільки основну тему в ній підмінено питанням про те, чий культ кращий. Іншими словами, догмати, суть релігії відсунуті ніби на другий план, а на перший поставлено обрядовість[566]. У цьому питанні він пішов за Є. Голубинським, який також вважав обряди зовнішніми проявами дійства, які не дають справжнього розуміння самої віри.
Для церковного історика такий висновок, принаймні, не точний. Адже без обрядовості віра немислима. І не випадково церква надавала (і надає) цій стороні культу такого великого значення. Для людини, котра тільки знайомиться з тією чи іншою релігією, форма взагалі є важливішою сутності. Осягнути останню вона могла далеко не одразу (іноді взагалі не осягала), тоді як обрядовість була більш доступною її розуму, а головне — почуттям.
І немає нічого дивного в тому, що, повернувшись із Царгорода до Києва, посли Володимира розповідали, що коли вони дивились, як греки служили службу своєму богові, то не знали “на небѣ ли есмы были, или на земли: нѣсть бо на земли такого вида и красоты такая”[567].
Очевидно, те саме могли сказати і люди, які вперше побували на богослужінні в Десятинній церкві або у Софії Київській. Архітектура і урочисто-святкове опорядження цих храмів вражали уяву. І абстрагуватися від цього було б невиправданою легковажністю.
Десятинна церква. X ст. Реконструкція М.В. Холостенка
Приблизно з 50-х років XX ст. в радянській історіографії визначилось об’єктивніше, але також не однозначне ставлення до літописної повісті про хрещення Русі. Б.Д. Греков вважав абсолютно правдоподібним факт обміну посольствами між Київською Руссю і сусідніми країнами у 986 — 988 рр.[568] Згідно з М.М. Тихомировим, розповіді літопису про сумніви Володимира з приводу того, яку релігію йому належало обрати — мусульманство, іудейство чи християнство, — це тільки відгомін релігійних суперечок на Русі в X — XI ст.[569] Д.С. Лихачов вважає, що, хоча вся розповідь про випробування Володимиром різних вір побудована за схемою повчальних творів, котрі мали на меті схилити читачів до прийняття християнства за прикладом глави держави (у даному разі Володимира), це зовсім не означає, що в основу літописної повісті не лягли історичні факти. Як це часто бувало в часи середньовіччя, у трафаретну форму церковної літератури могли вбиратися розповіді про події, які реально мали місце[570].