Із “Житія Феодосія” довідуємося, що в XI ст. київські євреї займалися наверненням у свою віру християн. У зв’язку з цим Феодосію доводилось вступати з іудейськими проповідниками в палкі дискусії. “Яко же многажды в нощи встав, отой всѣх исхожаше к жидамь и тѣхъ же о Христе препирая”[583].
Можливо, на користь висловленого припущення свідчить та обставина, що Володимир тільки до хозарських євреїв не посилав своїх людей для випробування віри.
Розповідь про єврейсько-хозарське посольство внутрішньо суперечлива. На це звернув увагу ще М.І. Костомаров. Мова йде про те, що Володимир докоряв євреям за те, що їхня земля — Єрусалим — зайнята християнами. Такі висловлювання можливі були не раніше кінця XI ст., коли християни оволоділи цими районами[584]. На перший погляд, це справді підриває довіру до всієї розповіді про посольство, яку багато дослідників на цій підставі оголосили вигадкою літописця. Але навряд чи це справедливо. Подібні суперечності в літописах не рідкість. У більшості своїй вони були результатом періодичної редакторської обробки літописних зводів, внаслідок чого початкові повідомлення “збагачувались” новими подробицями. Саме до таких належить і уточнення літопису про завоювання християнами Єрусалима.
Останнім у літописному переліку названо посольство з Візантії. Там, судячи з усього, були занепокоєні активністю своїх потенційних конкурентів. За таких постійних контактів, які мали місце між Руссю і Візантією починаючи з 60-х років IX ст., повідомлення про прибуття чергового посольства, здається, взагалі не повинно викликати сумнівів. Проте вони мають місце і в цьому випадку. Підставою є знаменита промова філософа — грека, в якій він виклав Володимиру суть православного християнського віровчення. На закінчення грек показав ікону з зображенням страшного суду. Вона справила на Володимира сильне враження, проте не таке, на яке розраховували візантійці. До негайного хрещення картина страшного суду його не схилила.
Дослідники відзначали, що тут маємо справу з літературною переробкою сказання про хрещення болгарського царя Бориса[585]. Це, безперечно, так. Проте нема підстав ставити під сумнів і саму можливість прибуття до Володимира візантійського посольства. Навпаки, включення до літопису обробки болгарського сказання і її приуроченість дозволяє припускати і повторення ситуації.
Думається, що і проповідь візантійського місіонера загалом могла бути схожою з промовою Костянтина-філософа.
У 987 р., як свідчить “Повість минулих літ”, Володимир надіслав свої посольства до Волзької Булгарії, Німеччини, Візантії для “випробування віри”. Дослідників ці повідомлення збентежили іще більше, ніж ті, де йдеться про посольства до Володимира. Справді — навіщо було йти до Константинополя випробовувати віру, коли на Русі давно і добре знали грецьке християнство. У Києві на цей час уже діяло кілька православних храмів, у тому числі й соборна церква св.Іллі на Подолі. Знали на Русі іудаїзм і мусульманство.
З погляду суто релігійного посольства Володимира начебто й не логічні. Але навряд чи справедливо заперечувати їх історичну реальність. Адже, попри всю важливість питання про віру, саме по собі воно не було предметом основного піклування Володимира і його уряду. Воно виникало і обговорювалось у зв’язку з необхідністю визначення місця Русі в системі міждержавних відносин, у питанні про те, яким мало стати місце Києва після прийняття нової віри. Перехід до неї не повинен був зруйнувати систему економічних і політичних зв’язків Русі з навколишнім світом. Не могло не хвилювати Володимира і побоювання опинитись у становищі Болгарії (Дунайської), на яку Візантія поширила свою релігію і владу. У такій ситуації посольства не тільки бажані, а й украй необхідні. Було б дивним, якби їх не було.
Навіть Є. Голубинський змушений був визнати, що, приступаючи до впровадження нової віри на Русі, Володимир чинив не тільки як рівноапостольний, а й як великий державний діяч.
Підтвердженням реальності посольств Володимира до сусідніх держав є повідомлення східних авторів. У двох із них йдеться про руське посольство до Хорезму і обернення русів у мусульманство. Арабський вчений ал Марвазі (XI ст.) і перський письменник ал Ауфі (XIII ст.) загалом однаково розповіли про те, як руський князь Буламір (Володимир) надіслав послів до хорезмшаха з метою з’ясування переваг мусульманської віри. Хорезмшах начебто зрадів цьому і послав на Русь своїх проповідників, щоб вони навчили русів законів ісламу. А.П. Новосельцев вважає, що до Хорезму прибуло те посольство, яке Володимир надіслав до Волзької Булгара[586].
584
Костомаров Н.И. Предания первоначальной русской летописи / / Собрание сочинений. — Спб., 1905. — Т.13, кн.5. — С.364 — 365.
586
Записки Восточного отделения Русского археологического общества. — Спб., 1896. — Т.9. — С.267 — 268; Новосельцев А.П. Восток в борьбе за религиозное влияние на Руси / / Введение христианства на Руси. — М., 1987. — С.68 — 69.