Ні Ізяслав, ні єпископ Онуфрій не ставили перед Собором таких далекосяжних завдань. На ньому жодним словом не йшлося про якийсь розрив руської церкви з грецькою або про визнання першості римського папи і союзу з Римом. Навпаки, посилання єпископа Онуфрія на звичай з висвяченням константинопольських патріархів рукою св.Іоанна Хрестителя засвідчувало канонічну єдність двох православних церков. Ізяслав не послав митрополита Клима до Константинополя для хіротонії його патріархом.
Але ж він і не вжив будь-яких заходів, щоб зав’язати відносини з Римом. Використання мощей св.Климентія в обрядовому дійстві поставлення в Софії Київській митрополита вказує, очевидно, на те, що в Русі церковний розкол між Константинополем і Римом у 1054 р. не мав принципового значення.
Заперечуючи мету конфесійної переорієнтації, яка ніби переслідувалась Собором 1147 р., слід визнати цілком реальним бажання Ізяслава Мстиславича і єпископів південноруських центрів вивести Руську православну церкву з-під залежності Константинопольського патріархату, націоналізувати церковне управління.
Звичайно, не можна не брати до уваги у цій справі і певних особистих мотивів Ізяслава Мстиславича, але не вони були основним її рушієм. Згідно з літописом В.М. Татищева, Ізяслав керувався насамперед загальноруськими інтересами. “Нине митрополит руський умре, и церковь осталась без пастыря и начальника правления духовного, которого прежде великие князья, избирая, посылали для посвящения в Константинополь. И ныне избрать в моей воле, но в Царьград к патриарху для учинившегося смятения и многих междуусобий в нем не можно. К тому же от онаго митрополитов посвященая чиняться напрасно великие убытки, а паче всего через сию патриархов в Руси власть цари греческие исчут над нами властвовать и повелевать, что противно нашей чести и пользы”[634].
Наступні події також підтверджують усвідомленість акції 1147 р. По смерті Юрія Довгорукого Київ захопив Мстислав Ізяславич і запропонував престол дядькові Ростиславу. При цьому поставив умову, щоб на митрополичу кафедру був повернутий Клим Смолятич. Ростислав Мстиславич не підтримав домагання племінника, але згодом, коли помер черговий митрополит-грек Федір, сам відправив до Константинополя посольство з проханням визнати Клима законним митрополитом Русі. Посли Ростислава зустрілися в дорозі з новим митрополитом, який уже вирушив на Русь, і разом повернулися до Києва.
Колись великого київського князя Ізяслава образило зволікання патріарха із присиланням в Русь митрополита, тепер його брата Ростислава образила поспішність патріарха. Він спершу не погоджувався прийняти нового митрополита, але зрештою змушений був піти на поступки. При цьому ніби сказав такі слова: “Я сего митрополита за честь и за любовь царскую нынѣ прийму, но впредь ежели патриарх безъ ведома и определения нашего, противно правил святихъ апостолъ въ Русь митрополита поставитъ, не токмо не прииму, но и закон сдѣлаемъ вечный избирать и поставлять епископамъ Рускимъ с повеления великого князя”[635].
Свідчення літопису Татищева В.М. сприймаються дослідниками з певним скепсисом, але, принаймні, їх змістова частина не повинна викликати недовіри. Адже, по суті, те ж саме нам повідомляє і Іпатіївський літопис у статті 1164 р.: “Прийде митрополитъ Иванъ в Русь, и не хотѣ его Ростиславъ прияти, занеже отрядил бяше Ростиславъ Гюряту Семковича къ цареви, хотя оправити Клима въ митрополью: и възвратися опять Гюрята изъ Олешья с митрополитомъ и с царевомъ посломъ”[636].
Із подальшого викладу видно, що між Ростиславом і імператорським послом відбулася серйозна розмова. Посол передав великому князю послання імператора. “Молвить ти царь, аще примеши с любовью благословение отъ святыя Софья...”[637]. Далі в літопису пропуск і, напевно, не випадковий. Є.Є. Голубинський вважав, що пильний цензор вилучив із літопису нечемні слова Ростислава, щоб пом’якшити конфліктну ситуацію[638]. Якими були ці слова в протографі статті Іпатіївського літопису, сказати важко, але, можливо, саме ті, які доніс до нас В.М. Татищев.
Запевнення імператора в шанобливому ставленні до великого київського князя, підкріплене багатими царськими подарунками (“приела царь дары многы Ростиславу, оксамиты и паволокы и вся узорочья разноличная”), зробило свою справу, і він змінив гнів на милість.