Норманізм як наукова течія має давні корені. Народився він у Росії в XIX ст., а вже згодом був підхоплений історіографією західних країн, де й прижився. У цій праці, напевно, нема необхідності вдаватися до історіографічних подробиць, тим більше, що сучасні дослідники проблеми варягів на Русі і самі відмежувалися від багатьох крайнощів старої норманської школи. Від крайнощів — так, але не від концепції загалом. Щоб ясніше уявити собі позицію неонорманістів, необхідно навести хоча б деякі висловлювання і положення.
Герберт Янкун: “Північноєвропейські варяги, звані на сході норманами, були тут (на Русі. — П.Т.) не тільки як купці, а також і як воїни, які повинні були охороняти довгий шлях за допомогою системи укріплень. Так, можна припускати тут картину панування шведських норманів за допомогою головних опорних пунктів Новгорода, Києва і системи інших укріплень”. Щодо чорноморської торгівлі варягів, Г.Янкун стверджує, що вона велася здебільшого товарами, що забирались як данина у підкорених слов’янських племен[91].
Гюнтер Штокль: “Сприятливих імпульсів цьому (державному. — П.Т.) розвитку надали, безперечно, шведські варяги і їх панування на Русі... Ця перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише одним елементом серед багатьох, однією історичною силою серед багатьох. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як і руська історія без варягів”[92].
Мартен Стенбереер: “У Києві, як і в інших шведами заснованих місцевостях на Русі, шведська гегемонія тривала тільки короткий час. Їх торгівля була необхідна насамперед їм самим, їх панування над деякими пунктами на великих ріках було тільки епізодом в житті руського народу”[93].
Рудольф Портнер: “Вони (вікінги. — вели тривалі війни проти Франції і англосаксонського королівства, вони заснували філіали держав у Середземномор’ї, створили Київську імперію на Русі”[94]. І далі: “Ця східна країна (східні слов’яни. — П.Т.) без кордонів і горизонтів була нездатна до власного управління і створення державного ладу, так що нормани повинні були прийти для того, щоб ці джунглі організувати і дисциплінувати їх жителів”[95].
Фібула черепаховидна. X ст. Село Шестовиці на Чернігівщині
Торстен Капелле: “На Русі є цілий ряд важливих пунктів, які, принаймні, своїм походженням зобов’язані вікінгам. Так, можна назвати Стару Ладогу, що була протягом всього IX ст. значною мірою скандинавською.
У давньому Новгороді вже перед виникненням власне середньовічного міста, як свідчать знахідки, жили шведи... У Гньоздові біля Смоленська є численні поховання вікінгів з характерними шведськими прикрасами і озброєнням... Головним пунктом діяльності північних людей є старий Київ, на проживання скандинавів у якому окрім хроніки Нестора вказують археологічні знахідки”[96].
Ерік Граф Оксенстієрна: “Місто Новгород було столицею вікінгів. Під чорноземом товщиною 14 метрів знаходиться археологічний шар першого шведського поселення. У Смоленську розкопано найбільше скандинавських поховань. Однак тут знаходять і багато слов’янського матеріалу... В Києві розкопано чимало могил із шведським матеріалом. Такі могили виявлено також у Чернігові. Археологи розкопали поселення вікінгів в інших районах — Ростові, Суздалі, Муромі. Вікінги становили лише частину населення”[97].
Серед дослідників 60 — 70-х років XX ст. особливо треба виділити позицію колись одного з найбільш переконаних прибічників норманізму Холгера Арбмана. В монографічній праці, присвяченій історії вікінгів, досить чітко простежується деяка роздвоєність його переконань. З одного боку, він, як і раніше, стверджував, що шведи, просуваючись на схід і південь, підкорили собі місцеве, переважно слов’янське, населення і дали йому політичну організацію. З іншого — був збентежений невеликою кількістю скандинавських знахідок у давньоруських містах. Розповівши про розкопки Новгорода, Х. Арбман відзначив, що скандинавського матеріалу там мало: овальна брошка X ст. і кілька кільцевих брошок — це все, що вказує на контакти із скандинавами. У Києві археологічних свідчень скандинавських поселень немає до X ст. Однак, щоб не розлучатися з ілюзією шведського політичного пріоритету на Русі уже в IX ст., Х. Арбман висловив припущення, що, можливо, ранні матеріали скандинавів у цих містах ще не знайдені[98].