Наконечник піхов меча. XI в. Київ
Слов’янська кераміка IX — X ст. широко представлена в матеріалах Бірки, а також могильників острова Готланд і багатьох інших типово скандинавських пам’ятках[106].
Спостереження, зроблені на підставі археологічних досліджень, знаходять підтвердження і в писемних джерелах. Тітмар Мерзебурзький та інші середньовічні хроністи відзначали змішаний, переважно слов’яно-скандинавський характер населення багатьох південнобалтійських торгових міст — Хайтхабу, Реріка, Старигарда, Воліна, Зеєбурга, Щеціна та ін. Тісна і тривала взаємодія скандинавів (датчан та шведів) і західних слов’ян неухильно вела до певного їх етномовного зближення, а може, й до асиміляції на переважаючій етнічній основі. Вражаючий феномен вживання вже першого покоління варягів на Русі не може знайти задовільного пояснення, якщо не припустити, що іще до приходу на береги Волхова і Дніпра вони були вже значною мірою слов’янами.
Облога Царгорода військами Аскольда. Мініатюра Радзивіллівського літопису
Думка про зв’язок варягів з південнобалтійськими слов’янами не нова, її висловлювали ще Стрийковський і І. Гізель, а потім підтримали М.В. Ломоносов, М.О. Максимович, С.А. Гедеонов. З істориків нашого часу її прихильниками виступили В.В. Вілінбахов, А.Г. Кузьмін та ін. Однак вона так і не отримала переконливих аргументів. Нині, завдяки накопиченню археологічних даних, їх стає дедалі більше. Керамічні комплекси так званого балтійського типу виявлено в Новгороді, Пскові, Старій Ладозі, містечку на Ловаті та в інших місцях[107]. Вони датуються переважно IX — X ст. і свідчать про масове проникнення в межі Північної і Північно-Західної Русі поморсько-слов’янського населення. Початок процесу розселення поморських слов’ян у басейн ріки Великої і Псковського озера, на думку В.В. Седова, відноситься вже до VI — VII ст.[108] На тісний зв’язок псковських кривичів і новгородських словен з венедським (західнослов’янським) регіоном указують і дані лінгвістики[109]. Щодо південнобалтійського походження предків новгородців, то деякі дослідники схильні вбачати в них нащадків слов’ян-мореходів, які висадилися на березі Ладозького озера, а згодом по Волхову піднялися до озера Ільмень і заснували Новгород[110]. Висновки ці уявляються слушними, але зовсім не заперечують інших шляхів проникнення слов’ян на північ. Відмова від теорії південного шляху розселення слов’ян у район Новгорода і Ладоги, як це має місце в працях деяких вітчизняних археологів та істориків, звичайно ж потребує серйознішої аргументації, ніж просте посилання на наявність західного шляху. Очевидно, на півночі Русі у VIII — IX ст. зустрілися два колонізаційних потоки — південний і західний. Тільки цим можна пояснити таке швидке освоєння трансєвропейського торговельного шляху, що починався від Хайтхабу, проходив через слов’янські міста Старигард, Волін, Щецін, Ладогу, Новгород, Київ і закінчувався в Константинополі.
Наведений екскурс, думається, відповість на питання — чому саме Рюрика запросили на Русь? Датчани були найближчими сусідами слов’ян, у багатьох пунктах жили разом з ними, а отже, знали і їх мову. Сказане, однак, не означає, що Рюрик — обов’язково вихідець із Ютландії. Він міг походити і з якогось слов’янського чи слов’яно-скандинавського міста і не обов’язково бути чистокровним норманом. Навіть постановка такого питання, на думку істориків-норманістів XIX ст., була недоцільною з огляду на чисто скандинавське ім’я Рюрика. А. Куник писав з цього приводу: “Імена Рюрик, Олег, Руальд, Свенельд, — як ви їх не мучте, не відізвуться вам по-слов’янськи”[111].
Але як же тоді бути із свідченням середньовічних джерел про торгове місто венедських ободритів Рерік, яким у 808 р. заволодів датський король Гетрик? Як ставитися до свідчення Адама Бременського, згідно з яким ім’я Рерік — це друга назва слов’ян-ободритів? Ким би не був Рюрик за походженням, зв’язок його з ободритським краєм чи торговим містом Рерік здається вірогідним. У ранньому середньовіччі людина нерідко набувала ім’я міста чи країни, з яких вона була вихідцем. Писемні джерела дають немало прикладів цього. Ім’я короля Бірки — Берка походить від назви острова Берко (Bjorko)[112].
Під 862 р. київськими князями у “Повісті минулих літ” названі Аскольд і Дір, які нібито спочатку були боярами Рюрика, але відпросились у нього в похід на Константинополь і попутно заволоділи Києвом. Ця версія, поширена в зарубіжній літературі, була переконливо спростована іще О.О. Шахматовим. Аналіз літописних повідомлень привів його до висновку, що ці князі IX ст. були нащадками Кия, останніми представниками місцевої київської династії[113]. Пізніше аналогічних висновків дійшли Б.О. Рибаков, М.М. Тихомиров та інші дослідники. Вони підтвердили свої пошуки свідченням польського хроніста Яна Длугуша, який писав, що після смерті Кия, Щека і Хорива, успадковуючи по прямій лінії, їх сини і племінники багато років панували у руських, поки спадкоємність не перейшла до двох рідних братів Аскольда і Діра[114].
106
Selling D. Vikingerzeitliche und Friihmittelalterliche Keramik in Schweden. — Stockholm, 1985.
107
Горюнова В.М. О раннекруговой керамике на Северо-Западе Руси // Северная Русь и ее соседи в эпоху раннего средневековья. — Л., 1982. — С.44; Плоткин К.М. Псков и его округа в конце I тысячелетия н.э. // Там же. — С.158; Булкин В.А., Дубов И.В., Лебедев Г.С. Археологические памятники Древней Руси IX — XI вв. — Л., 1978.
109
Филин Ф.П. Еще раз о происхождении сочетаний kl-, gl- / / Известия АН СССР. — 1968. — 2. — С.159; Хабургаев Г.А. Этнонимия “Повести временных лет”. — М., 1979. — С. 108 — 115.
110
Вилинбахов В.В. Несколько замечаний о теории А.Стендер-Петерсона / / Скандинавский сборник. — Таллинн, 1963. — Т. VІ. — С. 393, 394.
111
Куник А.А. Известия ал-Бекри и других авторов о Руси и славянах. — Спб., 1903. — 4.2. — С.10.
113
Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. — Спб., 1908. — С. 322, 323.
114
Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII — XIII вв. — С. 307; Тихомиров М.Н. Русское летописание. — М., 1979. — С. 55.