Князювали брати, очевидно, у різний час. Діра згадує ал Масуді, але його відомості засновуються на більш ранніх джерелах. Згідно з Масуді, Дір був найвидатнішим із слов’янських князів, володів багатьма містами і великими територіями, до його столиці приїжджали мусульманські купці. Значно більше відомостей збереглося про Аскольда. Уривчасті записи Никонівського літопису, запозичені з якихось давніх, що не дійшли до нашого часу, джерел, представляють його видатним державним діячем, який займався не лише внутрішніми справами країни, а й міжнародними. Про це свідчать його походи на Константинополь, на печенігів, волзьких булгар.
Палац князя Олега в Києві. Реконструкція В.О. Харламова
У 882 р. на київському столі відбулася зміна династій. Убивши Аскольда, владу захопив родич Рюрика Олег[115]. Висвітлення цієї події “Повістю минулих літ” суперечливе і малозрозуміле. Якщо Аскольд і Дір належали до оточення Рюрика, то чому тоді факт їх князювання в Києві був таким несподіваним для Олега? Як могло статися, що в Києві залишилось непоміченим проходження по Дніпру великої флотилії? Навіщо був потрібний маскарад з укриттям воїнів і чому київські князі пішли до Олега, а не він до них, що виглядало б логічнішим?
Треба думати, що в реальному житті події розвивались інакше. Ідея захопити Київ виникла в Олега не тоді, коли він підпливав до нього, а значно раніше і, думається, не без співучасті оточення Аскольда. Надто вже гладко у Олега все вийшло. Він не мав шансів заволодіти Києвом силою. Що могла зробити порівняно невелика північна дружина (хай навіть і доповнена загоном кривичів) з добре укріпленим містом, у якому, до того ж, знаходився значний військовий гарнізон? Навряд чи допомогла б і хитрість з укриттям воїнів, про яку так наївно пише літописець. Адже підступне вбивство Аскольда в Угорському (мабуть, тут уже в IX ст. був заміський княжий палац) зовсім не гарантувало Олегу безперешкодного вступу до столиці Русі. Тим часом він заволодів нею без найменших зусиль. Літопис спокійно підсумовує події 882 р. словами: “И сѣде Олегъ княжа въ Киевѣ”[116]. Усе це, природно, наводить на думку, що Аскольд став жертвою не стільки Олега і його воїнства, скільки власних бояр, яких не влаштовувала його політика. Саме таке пояснення запропонував В.М. Татищев: “Убийство Оскольдово. Довольно вероятно, что крещение тому причиною было, может, киевляне, не хотя крещение принять, Олега позвали”[117].
Ні про яке норманське завоювання Киева, отже, не може йти мова. Стався, по суті, політичний переворот, в результаті якого на київському престолі сіла нова людина. Олег і його оточення фактично стали на службу до середньодніпровської ранньофеодальної держави Русь, яка на цей час пройшла вже тривалий шлях розвитку. Не випадково в Києві варяги приймають і назву цієї держави: “И седе Олегъ княжа Киеве; и быша у него мужи Варязи, и отътоле прозъвашася Русию”[118].
Часи княжіння Олега в Києві характеризувались активізацією консолідаційних процесів. Влада Києва поширилась не тільки на полян, древлян і сіверян, а й на новгородських словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, на неслов’янські племена чудь і мерю. Значних успіхів досягла Русь в кінці IX — на початку X ст. і на міжнародній арені. Одним із важливих заходів Олега як київського князя була спроба захистити свою державу від неспокійних сусідів, у тому числі і варягів. Цій меті, очевидно, служила щорічна данина в 300 гривен, яку Русь сплачувала варягам, “мира деля”. Дослідники справедливо вважають, що між сторонами була укладена звичайна для тих часів угода “миру і дружби”[119]. Свідчення літопису про регулярне залучення київськими князями для воєнних походів варязьких дружин вказують, очевидно, на договірну обумовленість цієї допомоги.
115
Літопис у статті 879 р. відзначає, що Рюрик перед смертю передав княжіння (очевидно, з центром у Ладозі) Олегу “от рода ему суща” (ПВЛ. — Ч.1. — С. 19.). Традиційно ця фраза служила вказівкою на норманство останнього. У світлі нових пошуків в області слов’яно-скандинавських контактів з’явилась точка зору, що родичем Рюрика міг бути і представник однієї з місцевих знатних родин (Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе. — С.245.). У будь-якому випадку, ще до приходу в Київ Олег був тісно пов’язаний із слов’янським середовищем і виступав виразником інтересів його феодальних кіл. Його активна діяльність на київському столі є переконливим свідченням тому.
118
Літописний текст подано в реконструкції О.О. Шахматова. Див.: Разыскания... — С.54 — 542.