Прибуття візантійської принцеси Анни до Корсуня. Мініатюра Радзивіллівського літопису
У літературі про час спорудження валів висловлювалися найрізноманітніші думки. Одні дослідники схильні датувати їх скіфським часом (VII — VI ст. до н.е.), інші — черняхівським (II — V ст. н.е.), треті пов’язують їх появу з діяльністю слов’янських союзів племен Руської держави. Очевидно, земляні вали не були зведені в якийсь із цих періодів; вони є пам’яткою багатьох поколінь землеробського лісостепового населення, яке намагалось убезпечити себе від вторгнення степових кочовиків. Результати робіт експедиції Інституту археології АН України під керівництвом М.П. Кучери дають можливість стверджувати, що значна частина цих валів була зведена за княжіння Володимира Святославича, а згодом і Ярослава Мудрого[159].
Не зовсім правильно трактується у літературі і основне призначення земляних валів. Вони були зведені начебто з метою перепинити шлях кочівницькій кінноті на Русь. Ця мета, якщо вона і переслідувалась, як свідчить літопис, виявилася недосяжною. Натомість “Змієві вали” стали на перешкоді намаганням кочовиків захопити на тривалий час південні руські землі і включити їх до системи кочівницьких випасних угідь.
У системі заходів, спрямованих на зміцнення країни, велике значення мали релігійні реформи Володимира. Панівна верхівка Русі і сам великий князь розуміли силу ідейного впливу релігії на людей і намагалися використати її в інтересах феодальної держави. Першим актом Володимира в цьому напрямі була спроба реанімації язичництва. Вона не дала бажаних результатів. Язичництво в другій половині X ст. уже не відповідало рівню соціального, політичного і культурного розвитку країни. Зрозумівши це, Володимир рішуче пориває з вірою батьків і дідів і вводить у 988 р. як офіційну державну релігію християнство.
Київ у кінці X ст. Макет
Ця акція хоча й розширила сферу візантійського впливу на Русь, та не привела до встановлення її васальної залежності від імперії, на що розраховувала візантійська дипломатія і чого остерігалися київські князі. Військовий похід до Криму, в результаті якого руські оволоділи найважливішим економічним і політичним центром Візантії — Херсонесом, продемонстрував зрослу могутність Русі, яка прагнула рівноправних відносин з Візантією і фактично домоглася цього.
За Володимира Святославича спостерігається пожвавлення відносин Русі з Німеччиною. Напередодні введення на Русі християнства сторони неодноразово обмінювалися посольствами.
Зближенню Русі і Німеччини сприяв і шлюб Володимира з принцесою Анною — родичкою дружини імператора Оттона II. Близько 1006 р. до Києва прибуло посольство Генріха II на чолі з єпископом Кверфуртським Бруноном. Володимир Святославич спочатку недовірливо віднісся до місії Брунона, та коли дізнався, що той прямує і в землю печенігів і може принести певну користь Русі, виявив йому всілякі почесті. Близько місяця Брунон жив при дворі київського князя. Звідси він відправив Генріху II листа, в якому називав Володимира “повелителем русів, могутнім завдяки своєму королівству і багатству”. € дані, що в Києві Брунон займався вербуванням прибічників римської церкви, але особливого успіху не досяг.
У 90-ті роки X ст. зав’язуються відносини Києва безпосередньо з Римом. Очевидно, папство також намагалося поширювати свій вплив на Русь. З цією метою в 991 р. папа римський прислав до Володимира посольство. Як повідомляє літопис В.М. Татищева, папські дипломати були прийняті в Києві “с любовью и с честию”. Цікаво, що зв’язки Києва з Римом не припинились і в наступні часи. 994 р. з Рима до Києва повернулись посли Володимира, у 999 — 1000 р. посольство папи римського прибуло до столиці Русі, а через рік Володимир знову відправляє делегацію до Рима. Римський вплив, як відомо, на Русі не запанував, але пожвавлені дипломатичні контакти між Києвом і Римом відіграли свою позитивну роль. Вони змушували Візантію, яка боялась посилення римського впливу на Русі, ставитись до неї не як до молодшого партнера, а як до рівного.