Подальша доля Анни повна пригод. У неї закохався, а згодом і викрав її Рауль ІІ граф де Крепі де Валуа. Шлюб між ними папа римський Олександр II визнав незаконним. Графа відлучили від церкви. Незважаючи на це, Анна жила разом з Раулем у родовому помісті Валуа аж до його смерті (1071). Потім вона повернулася до двору сина. Документи цього часу вона підписувала не “Анна королева”, а “Анна мати короля Філіпа”.
Недалеко від Парижа, у містечку Сенлісі, куди вона виїхала після смерті Генріха, Анна заснувала монастир св. Вікентія.
Писемні джерела говорять також про тісні політичні і культурні контакти Русі й Угорщини, що знайшло своє відображення у частих династичних шлюбах представників угорського королівського роду Арпадів і руської великокнязівської династії. З 1034 по 1046 р. у Києві жили сини угорського герцога Ласло, двоюрідного брата короля Іштвана І і руської княжни[169]. Вони рятувались від інтриг королеви Гізели. Один із братів — Андрій, що став королем Угорщини, очевидно, ще в Києві одружився з дочкою Ярослава Мудрого Анастасіею. З іменем цієї угорської королеви пов’язується заснування двох православних монастирів, першими мешканцями яких були вихідці з Русі. Один з них споруджено біля Вишгорода, другий — у Тормові. Після смерті чоловіка у 1060 р. Анастасія з дітьми втекла до німецького імператора. Один із її синів, Шаламон, у гострому суперництві з конкурентами здобув у 1063 р. королівський трон Угорщини і займав його до 1074 р.[170]
Третю дочку Ярослава Мудрого Єлизавету видали заміж у 1043 р. за норвезького принца Гарольда Грізного, пізніше короля. Шлюб цей став можливим після того, як Гарольд відмовився служити новому візантійському імператору Костянтину IX Мономаху і через Русь повертався на батьківщину. 1066 р. він загинув у битві з англійцями під Станфордбріджем, Єлизавета Ярославна вийшла заміж за датського короля Свена.
У латинській пам’ятці англосаксонського походження — коментарях до законів короля Едуарда Сповідника, написаних у XII ст., збереглось цінне повідомлення про зв’язки Русі й Англії. Як свідчить джерело, при дворі Ярослава Мудрого жили якийсь час сини короля Англії Едмунда Залізнобокого — Едуард і Едван.
Спаський собор у Чернігові, закладений князем Мстиславом
Активність руської дипломатії часів Ярослава Мудрого, яка налагоджувала контакти з країнами Заходу і Скандинавії, як було зазначено вище, стимулювалася погіршенням відносин з Візантією. Політика Ярослава Мудрого, спрямована на повну незалежність від Константинополя не лише в державних, а й у церковних справах, викликала роздратування імператорського двору і вищих церковних ієрархів на чолі з патріархом. Величезне будівництво, що розгорнулося в роки княжіння Ярослава і в результаті якого в Києві з’явилися свій собор Софії і свої Золоті ворота, було швидше результатом суперництва столиці Русі зі столицею імперії, а не простого наслідування, копіювання візантійських зразків, як це іноді стверджується.
Відносини Києва і Константинополя загострилися після приходу до влади у 1042 р. Костянтина IX Мономаха, політика якого відзначалась антируською спрямованістю. Джерела зберегли свідчення про велику сварку на константинопольському ринку між руськими і греками, внаслідок якої руським було завдано значних матеріальних збитків. У сутичці було убито знатного русича. У цей самий час на Афоні візантійці розгромили пристань і склади руського монастиря[171].
Конфлікт між Києвом і Константинополем вилився у військову сутичку.
У 1043 р. Ярослав спорядив у похід на Візантію військову флотилію на чолі з сином Володимиром і воєводою Вишатою. На шляху від гирла Дунаю до Царгорода руські кораблі потрапили у шторм і більшість їх викинуло на берег. Завершили розгром руського флоту грецькі кораблі. Володимиру Ярославичу з рештками війська вдалося повернутись на Русь, багато дружинників, у тому числі і воєвода Вишата, потрапили у полон. Тільки через три роки, коли Візантія, змирившись з незалежністю Києва, почала шукати шляхів до миру, Вишату відпустили на батьківщину. Близько 1052 р. мирна угода Русі і Візантії була досягнута, а згодом і зміцнена шлюбом Всеволода Ярославича з дочкою Мономаха Марією[172].