Ініціатором нової усобиці на Русі виступив Давид Ігорович. Повідомивши великого київського князя, що проти нього з боку Мономаха і Василька Ростиславича нібито існує змова, Давид умовив Святополка розправитись з Теребовльським князем, якого запросили до Києва, схопили у палаці Святополка, відвезли до Звенигорода і осліпили.
Небачене до цього злодійство викликало сильний гнів Мономаха та інших князів. Мономаховичі і Святославичі вирішують позбавити Святополка київського столу. Зібравши військо, вони негайно виступили на Київ. Дослідники розцінюють активність Мономаха як спробу самому зайняти великокняжий стіл. Чи так було насправді, сказати важко. Якщо Мономах і мав такі наміри, то йому довелося незабаром від них відмовитися. Київське боярство підтримало Святополка, який уже збирався залишити столицю, а до Мономаха і Святославичі в відправили представницьке посольство на чолі з митрополитом Миколаєм і мачухою Володимира Анною з пропозицією миру. Святополка було врятовано від ізгойства. За умовами мирного договору між Володимиром і Святополком єдиним порушником любецьких рішень визнавався Давид Ігорович, якого врешті позбавили за це міста Володимира.
Таке рішення прийняв новий з’їзд князів, що зібрався під Києвом в Уветичах 14 серпня 1100 р. Він став, по суті, продовженням Любецького з’їзду. Аналогічними були і питання, що розглядалися. У центрі уваги, як і раніше, стояла проблема єдності. Рішення Уветицького з’їзду, що безпосередньо випливало з постанов Любецького, свідчило про перемогу на Русі об’єднавчих тенденцій, про стабілізацію її внутрішнього становища.
Покінчивши з міжкнязівськими чварами, Святополк разом з Володимиром Мономахом починає підготовку до наступу на половців. 1101 р. у Києві, на Золочі, вони скликають черговий з’їзд князів. Основним питанням на ньому була пропозиція половецьких ханів про мир. У тому самому році у задніпровському містечку Саків мир з половцями було укладено, проте він виявився нетривалим. Через два роки, об’єднавши сили семи князів, Святополк з Мономахом виступили на половців. У битві на річці Сутинь (Самара) об’єднані руські дружини здобули блискучу перемогу: 20 половецьких ханів було вбито, одного (хана Белдуя) захопили в полон і стратили. Князям дістались величезні табуни коней, багато різного добра і полонених. Мабуть, найважливішим результатом перемоги руських над половцями 1103 р. було те, що вона дала можливість вивести із Степу печенігів і торків і розселити їх вздовж південних рубежів Русі. У майбутньому вони стануть тим щитом, який першим буде брати на себе удари половців. Очевидно, після цієї перемоги була відновлена і Пороська оборонна лінія, прорвана половцями наприкінці XI ст.
Успішний похід 1103 р. започаткував цілу серію блискучих перемог руських дружин, в результаті яких правобережних половців було відкинуто далеко на південь і значно ослаблено. На черзі стало завдання активізації боротьби з лівобережними половцями, які проривали Посульський оборонний рубіж і здійснювали блискавичні набіги на Переяславське і Чернігівське князівства. 1107 р. під Лубнами руські полки, очолювані Мономахом і Святополком, завдали сильної поразки ордам Боняка і Шарукана. Половці запросили миру, хоча і після цього продовжували чинити напади на південносхідні кордони Русі. Це змусило Мономаха почати підготовку до нового походу в Степ, у якому мали взяти участь об’єднані сили багатьох князівств. Прибувши у 1111 р. до Києва на переговори з Святополком, Мономах несподівано для себе виявив, що київське боярство не підтримує ідею негайного походу проти половців. Старша дружина Святополка пропонувала перенести похід на пізніший час, щоб не відривати смердів од весняних робіт. Мономах звернувся до Святополка з такими словами: “Се дивно ми, брате, оже смердовъ жалуєте и ихъ коний, а сего не помышляюще, оже на весну начнеть смердъ тотъ орати лошадью тою, и приѣхавъ Половчинъ ударить смерда стрѣлою и поиметь лошадьку, и жону его и дѣти его, и гумно его зажжеть, то о сѣмь чему не мыслите?”[190]. Промова Мономаха справила на Святополка таке сильне враження, що він не лише сам погоджується виступити в похід, а й наказує взяти в ньому участь Давиду Святославичу. Об’єднані сили руських князів підійшли до Дінця і двічі завдали сильної поразки половцям. За словами літопису, слава про ці перемоги дійшла “ко всимъ странамъ далнимъ, къ Грекомъ, и Угромъ, и Ляхомъ, и Чехомъ, дондеже и до Рима пройде”[191].