У 1189 р. галицьким князем знову став Володимир Ярославич. Він втік з угорського ув’язнення спочатку до Німеччини, а вже звідси за допомогою Фрідріха Барбаросси й польського короля повернувся до Галича.
Суперечності між князівською владою, яка уособлювала доцентрове начало в політичному розвитку Русі, та боярською опозицією, що сприяла відцентровим тенденціям, мали місце у 80 — 90-ті роки і в ряді інших князівств. Не уникнув конфлікту з боярами навіть такий удачливий сучасник Святослава й Рюрика, як смоленський князь Давид Ростиславич. Літопис повідомляє, що в 1186 р. між ним та смолянами виникли серйозні непорозуміння. Очевидно, це був заколот великої земельної знаті, яка намагалася за прикладом інших земель обмежити владу князя. Приводом до відкритого виступу, вірогідно, стала відмова Давида Ростиславича взяти участь в об’єднаному антиполовецькому поході руських дружин, організованому Святославом Всеволодовичем після сумнозвісного походу Ігоря. На відміну від галицького князя Володимира Ярославича Давид порівняно легко упорався з боярською опозицією. “И много голов паде лучьших муж”, — свідчить літописець.
Відмова Давида Ростиславича від участі в боротьбі з половцями, в якій відстоювалися не вузькоземельні, а загальноруські інтереси, інтереси всього державного простору Русі від степів до Льодовитого океану, природно, позначилась на стосунках Києва та Смоленська, одначе не привела до розриву традиційно дружніх зв’язків. Смоленське й Чернігівське князівства під час співправління Святослава й Рюрика — представників чернігівської та смоленської династій князів — були поряд з Київщиною та Переяславщиною ніби частинами єдиного політичного організму, який в літературі зветься Південною Руссю. У цьому, безсумнівно, одна з позитивних рис дуумвірату — форми правління, що виявилася винятково життєздатною в умовах феодальної роздробленості Русі.
В 1194 р. помер Святослав Всеволодович. Підбиваючи підсумок його майже 18-річного князювання в Києві, слід визнати, що успіхи зовнішньої та внутрішньої політики були значними. “Золоте слово” Святослава — це висловлена в поетичній формі програма всієї його державної діяльності.
Для Святослава, як і для автора “Слова о полку Ігоревім”, було природним, щоб у відбитті половецьких набігів брали участь всі руські князі. “Загородите полю ворота своими острыми стрелами”, — закликав він Всеволода Суздальського та Ярослава Осмомисла, Рюрика й Давида Ростиславичів, Романа Мстиславича й Мстислава Ярославича, коли в результаті невдалого походу Ігоря половцям відкрився “трьохсоткілометровий коридор у добре налагодженій обороні Русі”[265].
Успішна антиполовецька боротьба руських дружин на чолі з Святославом Всеволодовичем відновила безпеку торгових шляхів Русі, які з’єднували її з Південною та Південно-Західною Європою, сприяла економічному та культурному розвитку всіх давньоруських земель. Для багатьох країн Європи торгівля з Руссю виявилась блокованою половцями, і тому перемоги руських дружин мали і для них позитивні наслідки. Ось чому “Слово” говорить про захоплені похвали європейців:
Характеристика київського князя Святослава Всеволодовича в “Слові о полку Ігоревім”, на думку деяких дослідників, не може бути визнана вірною, оскільки розходиться з літописною. О.О. Шахматов писав: “Якщо ми звернемо увагу, що вся урядова діяльність Святослава Всеволодовича зображується літописцем як результат спільних нарад та дум з Рюриком ... причому вставка імені Рюрика уявляється тенденційною та, очевидно, несучасною самим записам, ми легко зробимо висновок, що більша частина Іпатіївського літопису другої половини XII ст. запозичена з Видубицького літопису, прихильного до Рюрика і в цьому розумінні є переробкою літописних відомостей своїх першоджерел”[267]. Але, як справедливо вважав А.Г. Кузьмін, в даному разі не літопис, а “Слово” ближче до дійсності[268].
267
Шахматов А.А. Обозрение русских летописных сводов XIV — XVI вв. — М.; Л., 1938. — С.71.