Срібна чаша XII — XIII ст. Чернігів
Загалом ієрархічна структура панівного класу була досить розвиненою, повністю відповідала функціонуванню феодального організму і перебувала під захистом держави. “Правда Ярославичів” передбачала штраф за вбивство княжого тіуна і конюха в розмірі 80 гривен (проти п’яти гривен за холопа чи смерда). Вбивство боярина, як вважав С.В. Юшков, каралося смертю[320].
На іншому полюсі давньоруського суспільства перебували феодально залежні шари населення: смерди, люди, закупи, рядовичі, челядь, наймити, холопи, ізгої.
Основною категорією населення, зайнятою в сфері сільськогосподарського виробництва, були смерди. Б.О. Рибаков на підставі аналізу статей “Руської Правди” дійшов висновку, що смерди мали своє господарство, земельні наділи, проживали в князівських селах і платили данину князю[321]. Підтверджується це літописними свідченнями. Володимир Мономах у своєму “Повчанні” дітям говорить, що він “и худого смерда и убогые вдовице не далъ есмь сильным обидети”[322].
Новгородського князя Всеволода Мстиславича позбавили у 1136 р. стола, зокрема й за те, що “не блюдеть смердъ”. Смерди були як особисто вільними, що виконували повинності на користь князя, держави, церкви, так і феодально залежними, становище яких також було ближчим до вільного, ніж до рабського.
У писемних джерелах зустрічається термін “люди”, що означав і селян-общинників, які проживали в общинних селах-весях, і взагалі сільське населення, незалежно від його соціального стану.
Рельєфне зображення на чернігівській чаші
Проміжне становище між вільним і феодально залежним населенням мали закупи — колишні смерди, які в силу ряду причин втрачали власне господарство і потрапляли в залежність до феодала. Вони відпрацьовували взяті в борг гроші — “купу” — в господарстві свого пана. Тимчасова залежність нерідко перетворювалася на постійну, хоча давньоруське законодавство і забороняло це. Використання праці закупів у панському господарстві засвідчує існування на Русі інституту відробітку економічно незалежних селян, які мали земельні наділи, тяглову силу і реманент.
Помітна група давньоруського населення — наймити, рядовичі, челядь.
Із писемних джерел XIV ст. відомі “челядин-наймит” і “закупний наймит”— основна робоча сила вотчинного господарства. Працювали вони на умовах найму.
Закупництво зумовило практику укладання договору-ряду, що виступав у двох основних формах — договір-найм і договір-займ. В результаті з’явився термін “рядович”, який означав селянина, пов’язаного з князівським і боярським господарством договірними зобов’язаннями. Судячи з того, що ряди-договори укладались у присутності свідків, обидві сторони були представлені вільними людьми. € підстави вбачати в рядовичах своєрідний різновид закупів. Їх юридичне становище, судячи з “Руської Правди”, було практично тотожним.
Рядовичі і закупи виступають основними об’єктами “Статуту” Володимира Мономаха про різи, що з’явився після повстання 1113 р. Мономах змушений був видати нові законодавчі статті, які до певної міри обмежували свавілля панів. Відмінялось, зокрема, холопство за борги, зменшувалися позичкові проценти.
Челядь згадується на сторінках літопису в X ст. без вказівки на конкретну форму соціально-економічного статусу. В “Руській Правді” термін “челядин” має широке поняття, що стосується різних категорій залежного населення. Одне із джерел формування челяді на Русі — полон. Челядь продавали, дарували, передавали в спадщину. За вбивство челядина пан не ніс практично ніякої відповідальності. “Руська Правда” за цю дію не вказує ніякого штрафу.
Близьким до челядинського було становище холопів. Термін “холоп”, як вважають дослідники, походить з праслов’янського періоду і означає людину неповноправну. “Руська Правда” визначає холопство як категорію населення, що перебувала у повній власності пана. Соціальний стан холопів був аналогічний рабському. Їх ряди поповнювали люди різних суспільних груп. Холопи в XI — XIII ст. — невід’ємна структурна частина панського господарства; вони працювали в ремісничому і сільськогосподарському виробництві, обслуговували потреби двору, брали участь у торговельних зв’язках вотчини.