У кожному із великих давньоруських центрів було по кілька князівських дворів. У Києві і його околицях літописи називають їх десять. Про те, що вони являли собою в економічному плані, досить конкретно описує стаття 1146 р. Іпатїївського літопису. В ній мова йде про пограбування союзниками великого київського князя Ізяслава Мстиславича дворів новгород-сіверського князя Святослава Ольговича. Один із них розташувався в Ігоревому селі, інший — у Путивлі.
“Идоста на Игореве селце, идеже бяше устроилъ дворъ добръ, бѣ же ту готовизны много, въ бретьяничах и в погребѣхъ вина и медовѣ, и что тяжкого товара всякого, до желѣза и до мѣди, не тягли бяхуть от множества всего того вывозит Давыдовича же повелѣста зажечи дворъ и церкви святаго Георгия, и гумно его, а в нем же бѣ стоговъ девять сот”[335]. “И ту (в Путивлі.— П.Т.) дворъ Святославль роздѣли на четыре части, и скотницѣ, брестьяницѣ, и товаръ иже немочно двигнути и въ погребѣхъ было 500 берковьсковъ меду, а вина 80 корчагъ ... и челяди семь сотъ”[336]. Було захоплено табуни коней, в яких налічувалося “кобылъ стадних 300, а конь 1000”.
Князівський двір Андрія Боголюбського в Боголюбові, як видно із статті 1175 р. Лаврентіївського літопису, мав “злато и серебро, порты и паволокы, й имѣнье емуже не бѣ числа”[337].
Як бачимо, в князівських дворах знаходилися комори, токи, погреби, де зберігалися продукти харчування, господарський інвентар, ремісничі вироби. Продукти, зосереджені у цих дворах, призначалися не лише для особистих потреб господарів цих садиб і їх челяді, а й на продаж.
Розміри князівського землеволодіння залежали від багатьох факторів, насамперед — від якості земельних угідь і густоти заселення. Якщо подивитися на карту літописних міст Русі XII — XIII ст., то побачимо, що в південному регіоні вони відстоять один від одного в середньому на 20 — 25, у північно-західному і північно-східному — на 70 — 80 км. При всій умовності цих даних вони, однак, достовірно відображають картину міських волостей.
У Русі склалося три основних типи князівських волостей. Перший — це землі-князівства, підвладні Києву, Чернігову, Галичу, Новгороду, Смоленську, Володимиру-на-Клязьмі та іншим удільним столицям. Іх економічна консолідація із своїми обширними сільськогосподарськими округами визначилась уже в перший період історії Київської Русі.
В епоху феодальної роздробленості кристалізуються менші адміністративно-політичні і економічні регіони на чолі з такими містами, як Новгород-Сіверський, Луцьк, Рязань, Туров та ін.
Процес формування нових волостей на цьому не закінчився. З другої половини XII ст. по 40-ві роки XIII на політичній карті Русі з’явилися князівства третього типу на чолі з такими містами, як Вишгород, Торчеськ, Пересопниця, Теребовль, Белз, Путивль, Курськ, Брянськ та ін. Всього утворилося близько 100 невеликих князівств. Якщо вилучити Переяславську і Новгородську землі, де процес виділення невеликих князівств не був характерний, то виявиться, що в кожному удільному князівстві Русі виникло приблизно до десяти структурних новоутворень, військово-фінансових волостей.
Юридичний і територіальний статуси цих князівств-волостей не мали жорсткої визначеності, але складалися вони як стабільні економічні райони на чолі з кількома міськими центрами, можливо, старими племінними зосередженнями (по п’ять в кожному районі). Це був той оптимальний економічний регіон, сукупний додатковий продукт якого дозволяв нормально функціонувати основним державним структурам, у тому числі і військовим. При потребі князь такої волості міг (або повинен був) виставити бойову одиницю — полк," яка в давньоруський час налічувала тисячу чоловік.
Волості-тисячі ділилися на менші адміністративно-фінансові і військові одиниці (сотні) на чолі з невеликими містечками. Сільськогосподарська округа, що здавна тяжіла до них, займала територію близько 15 — 20 км у радіусі.
В останні роки завдяки суцільному археологічному обстеженню окремих регіонів, зокрема межиріччя Дніпра і Десни, вдалося отримати досить повне уявлення про характер їх поселенської структури. На площі понад 2 тис. кв. км виявлено 24 городища і 120 неукріплених селищ IX — XIII ст. Розміри їх досить значні — від 2 — 3 до 10 — 12 і навіть 17 гектарів. В середньому на одне укріплене поселення припадає п’ять — шість неукріплених. Помітне їх своєрідне кущове розташування, сільські поселення ніби групуються довкола свого соціально-економічного центру — замку.