Іван спустився бічними сходами до парку. За порадою Софії він шукав тут людину на прізвисько Холера Цвіллік. Утім, знайти цього дивного діда було не важко — звуки його гармоніки були чи не єдиними, що оживляли мовчазний, хоча і наповнений людьми парк. Одягнутий у мальовниче лахміття, дідусь сидів на дерев’яному стільчику, грав якісь чудернацькі мелодії і підспівував щось собі під ніс надтріснутим голосом. Його дивакуватий вигляд чомусь нікого не цікавив, діти та їхні батьки обходили його стороною, а поліцейські патрулі, вочевидь, не сприймали всерйоз, тому й не чіпали старого.
Іван обережно підійшов до дідуся і, аби не привертати зайвої уваги, зробив вигляд, ніби щось роздивляється на снігу. Холера Цвіллік дограв свою чергову мелодію, голосно хекнув, потер долонею об долоню і обернувся до Івана.
— Чоловіче, я бачу, що ти хочеш у мене щось запитати. То питай, не соромся, поки старий Цвіллік ще може тобі відповісти.
Іван підійшов ближче і тихо сказав:
— Мені порадила звернутися до вас Софія — жінка з оранжевим волоссям. Ви повинні її знати.
— Так, я знаю цю жінку. Якщо вона послала тебе до мене, значить, на те були свої вагомі причини. Кажи прямо, що вам треба.
— Я повинен зв’язатися із кимось із підпілля. Казкарського підпілля. Негайно.
Із обличчя Холери Цвілліка миттєво зникла напівбожевільна посмішка блазня, він боязко озирнувся на всі боки і зробив знак Іванові, аби той нахилився до нього.
— А ти часом не той казкар, якого зараз розшукує вся поліція? Той самий, що зі своїми подільниками повбивав кількох таємних агентів і нахабно втік із-під носа цілого спецзагону, — Холера Цвіллік лукаво усміхнувся та впритул подивився безбарвними очима на Івана.
Іван відсахнувся від дивного діда, але той міцно схопив його за руку і силоміць втримав біля себе.
— Не бійся! Я не здам тебе отим псам. Я їх сам страшенно ненавиджу. Але будь обережний — вас розшукують, навіть оголосили нагороду за твою голову! І передай це тим, хто був з тобою під час тієї бійки. Їх також розшукують.
— Дякую за попередження. Будемо обережніші. Так, я той самий казкар. Іван-Казкар. То як мені знайти когось із підпілля?
— А нащо вони вам?
— Треба дещо з’ясувати. Можливо, вони допоможуть нам вийти на один слід. У мене забрали рукопис, дуже важливий. І я хочу його повернути.
— Напевно, писав нову казку? — всміхнувся дід. — Це ще небезпечніше тепер, ніж вбивати таємних агентів. Ти сміливий хлопець, Іван-Казкар! Гаразд, я пораджу тобі, як їх знайти. Але обіцяй мені одну річ.
— Яку саме? — Іван насторожився.
— Це незвичайне прохання. Особливо на теперішній час. Обіцяй мені, що ти обов’язково напишеш про мене у своїй новій казці… Напишеш?.. — дідусь суворо поглянув на письменника.
— Добре, напишу. Якщо буде матеріал, — тепер вже вимушено посміхнувся Іван.
— Гаразд, я чекатиму, хоч і не вмію читати! — дідусь хрипко розсміявся. — А вони — підпільники — самі тебе скоро знайдуть. Невдовзі тут щось станеться, і ти будеш безпосереднім учасником цього. Саме тоді знайдуться і потрібні тобі люди! — дідусь знову розтягнув свою гармошку і загугнявив якусь, нікому не відому, пісню, напевно, із сивої минувшини, коли навіть діди були дітьми.
Іван не зовсім розумів відповідь сивого дивака, але про всяк випадок обережно обдивився навколо себе. Начебто все виглядало спокійним.
Аж раптом його увагу привернув рух у дальньому кутку парка, і він мимоволі рушив туди. Там щось відбувалося, бо деякі діти покинули свої снігові забавки і теж потягнулися в той бік. Іван із подивом побачив, як на порожньому постаменті, де колись, напевно, стояла якась скульптура чи навіть пам’ятник, виробляв різні фокуси і трюки верткий і неймовірно рухливий чоловічок, що був схожий на задерикуватого горобчика. Не зважаючи на зимову пору, чоловічок був одягнутий лише в тонке циркове трико, поверх якого висів розтягнутий подертий светр, що був йому, вочевидь, завеликим, тому він постійно підтягував рукави. Його вже оточили діти й дорослі, які утворили тісне коло. Чоловічок жонглював кульками, пускав із рота вогонь, демонстрував картярські фокуси та виробляв інші неймовірні речі. Кожен його номер викликав у публіки захоплення, особливо у малюків, хоча при цьому дорослі боязко озиралися довкола.