Анна розповіла чоловікові про причину занепаду його «Містерикона». Тепер всі ходять до нового театру, а про старого престидижитатора вони забули, наче й не було його ніколи у цьому місті. Він вислухав дружину мовчки, і лише гнівний блиск карих очей повідомив про страшну душевну муку, що враз зробила престидижитатора на десять років старішим. Утім, він не збирався так просто поступатися місцем якомусь заїжджому містифікатору. Він повинен був з’ясувати, хто є головним продавцем див у цьому місті...
Театр Брахмана Кортеса майже тріщав від кількості відвідувачів. Люди стояли в проходах, сиділи на підлозі, заглядали через плечі передніх глядачів у дверях. Усі очікували на появу загадкового Брахмана Кортеса і його таємничого дзеркала. Престидижитатор теж був сьогодні тут. Він прийшов інкогніто — в довгому чорному плащі і широкому крислатому капелюсі, що повністю закривав його обличчя. І ніхто із присутніх колишніх завсідників «Містерикона» не впізнав його. Він тихцем розташувався у дальньому кутку театру, де й присів поруч із дебелою сивочолою дамою — дружиною місцевого аптекаря. Всі напружено чекали початку вистави і про щось таємничо шепотілися між собою. Престидижитатор люто ненавидів усіх цих простолюдинів, які проміняли його високе мистецтво на якогось, нікому невідомого, шарлатана. Він ненавидів і його — того, хто відібрав у нього заробіток і насолоду влади над усіма цими недалекими і затурканими поглиначами див. Він ненавидів і себе самого — за те, що прийшов сюди, за своє, непідвладне розуму, бажання подивитися на це, не бачене раніше, видовище, від якого шаленіло все місто. Він ненавидів усе довкола, але непереборна цікавість на межі з хворобою все-таки привели його сюди...
Світло раптово згасло, і на сцені під дивну індійську музику з’явився Брахман Кортес. Смаглявий велетень із білою чалмою на голові і довгими смолянистими вусами довго і мовчки дивився у зал, ніби кат, що вибирає собі нову жертву. Потім раптово музика стихла, і містифікатор низьким голосом прорік:
— Хто сьогодні бажає побачити свою смерть, яка обов’язково спіткає його рано чи пізно, той може вийти до мене.
Охочих було не багато, і вони, налякані й готові мало не втекти із залу, скупчилися біля містифікатора. Він уважно обдивився кожного із них і сам вибрав першого учасника містерії. Він підвів молодого високого хлопця до великого чорного дзеркала, яке стояло на троні в глибині сцени, і облишив його там самого. Містифікатор повернувся до решти охочих побачити свою смерть і голосно промовив у зал:
— Зараз перший сміливець зможе побачити свій кінець на власні очі! Я нагадую, що у нас діє одна умова: оскільки інші присутні не зможуть побачити того, що покаже дзеркало, кожен, хто у нього зазирнув, повинен потім зі сцени розповісти побачене всім іншим. Це обов’язкова умова. А я попереджаю всіх інших охочих: стати перед магічним дзеркалом можна лише раз на три дні. Але той, хто захоче знову побачити свою смерть, повинен знати — кожен раз, коли він зазирає до цього дзеркала, він відбирає у себе цілий рік життя!
Після цих слів Брахман Кортес відійшов у тінь за лаштунки сцени.
Хлопець, який виявив бажання побачити власну смерть, вже стояв навпроти чорного дзеркала. Але поки що нічого не відбувалося. Спливло багато хвилин, а хлопець мужньо вдивлявся у темні глибини невідомості. По залу поповз тихий шум, який з кожною хвилиною зростав. Хтось почав вигукувати слова незадоволення. Заплакала дитина. Біля вхідних дверей почалася якась штовханина.
Аж раптом дзеркало спалахнуло. Із його глибин з’явилося дивне яскраве світло, яке одразу поглинуло того, хто стояв перед ним. У залі запала мертва тиша. Світло залило всю сцену, і на кілька секунд у залі стало ясно, як вдень. І також раптово це світло зникло. Перед чорним дзеркалом стояв і закривав лице руками високий хлопець. Брахман Кортес підвів його до краю сцени і повернув обличчям до глядачів. По залу пробіг здивований гомін. На перекошеному обличчі молодого хлопця, який одразу постарів років на десять, блищали сльози.
— Говори, що ти побачив у дзеркалі! Така була наша домовленість! — вигукнув Брахман Кортес.
— Потяг... Мене переїхав потяг на станції... Я впав під колеса... Кров, усюди була моя кров... — надтріснутим голосом проказав хлопець і закрив обличчя руками.