— Так, я бачив свою смерть. Вдруге. Перший раз я бачив це, коли дзеркало тільки відкрило мені свій секрет... Я скажу вам, що я бачив... Вогонь. Багато вогню. Все довкола палає червоним полум’ям. І цей вогонь поглинає мене. Назавжди, — містифікатор замовк і пронизав важким поглядом усіх присутніх. У залі запала жахлива тиша. Потім він рвучко зник за лаштунками сцени. На цьому виставу було закінчено...
Через годину на дверях театру висіло оголошення, яке повідомляло, що через хворобу містифікатора вистав не буде рівно тиждень. Тієї ж самої миті усміхнений П’єтро виносив з лавки іграшок цілий мішок різних ляльок. А престидижитатор лежав на брудній підлозі свого «Містерикона» і підставляв обличчя під ляпаси тітки Матильди.
...Чиясь тінь обережно прослизнула у вікно і тихо зачинила його за собою. Десь заскавулів пес. Вітер кидався на різні боки уривками жовтаво-неспокійного світла з тьмяних ліхтарів. Небо неохоче вислизало з-під закуйовдженої ковдри чорних хмар, і лякалося своєї несподіваної наготи, через що знову ховалося за покошланими лаштунками. Накрапав рідкий дощик.
Престидижитатор тихо постояв у темряві, доки його очі не звикли до нових обрисів. Він знав, куди йому треба йти. Дзеркало зберігалося в невеличкій комірці біля кімнати Брахмана Кортеса, у спеціальній шафці з червоного дерева. Саме туди він щойно і вліз через маленьке віконце на першому поверсі. У повній нічній тиші він чув тільки калатання власного серця. Підсвідомо майнула думка, що в цьому будинку немає жодного годинника.
Його руки самі намацали невисоку різьблену шафку, в середині якої лежало те, заради чого він зважився на цей вчинок. Він уже мав ключа — його пощастило вкрасти з кишені довговолосого помічника Брахмана Кортеса, коли той напідпитку знову повертався з борделю, а престидижитатор неначе випадково зіткнувся з ним у темному провулку. Допомогло вміння фокусника, яке він роками відточував на своїх глядачах.
Без особливих зусиль він відчинив шафку і обережно витягнув звідти омріяне дзеркало, загорнуте у чорне оксамитове укривало. Він пригорнув його до грудей, і серце відразу шалено закалатало, воно погрожувало своїм стукотом виказати його присутність у цьому будинку. Престидижитатор постояв трохи у тісній комірці, аби перевести подих і впорядкувати свої почуття, а потім підійшов до віконця.
Але дзеркало не проходило у вузький квадрат вікна, крізь яке ледве прослизнув сам худенький престидижитатор. Воно було занадто широким. Це означало, що йому тепер доведеться вибиратися звідси через інший вихід. Престидижитатор, попри зимні протяги, що гуляли будинком, одразу вкрився рясним потом.
Він рушив темними коридорами у пошуках якогось ширшого вікна. Але інших вікон він не побачив. Залишалося одне — знайти бодай якісь двері. І він попрямував до театрального залу, з якого був єдиний прямий вихід на вулицю. В суцільній темряві він нарешті знайшов двері до залу, але вони виявилися замкненими. Цього він не міг передбачити. Він обережно притулив дзеркало до стіни і почав підбирати відмички, які цілком випадково захопив із собою. Тепер тільки вони могли врятувати колишнього фокусника.
— Тимуре, це ти? — раптом почув він за спиною крижаний голос Брахмана Кортеса. Це, без сумніву, був лише він, адже всіх трьох своїх помічників містифікатор на час тижневої перерви відпустив на відпочинок до іншого великого міста. Від переляку престидижитатор різко смикнув за ручку дверей, і вони несподівано піддалися. Він випав прямо не темну сцену театру. За ним із канделябром в руці вибіг Брахман Кортес, одягнений у довгий індійський халат.
Лише мить вони дивилися один одному в очі. Престидижитатор і сам не очікував від себе раптового сплеску шаленої сили, з якою він кинувся в ноги Брахману Кортесу і повалив його на підлогу. Підсвічник з шістьма запаленими свічками відскочив під лаштунки, від чого вони одразу спалахнули. Престидижитатор стиснув руки довкола шиї Брахмана Кортеса і одночасно вп’явся зубами в його лице. Він навіть не помітив, як його рот одразу заповнився в’язкою рідиною зі знайомим присмаком заліза, а тільки душив ненависного містифікатора з усією можливою силою.
За кілька хвилин все було скінчено. Брахман Кортес лежав у калюжі брунатної крові, широко розкинувши руки і закотивши очі, що блищали жовтими потойбічними жаринками у відблисках полум’я, яке дедалі більше охоплювало сцену. Престидижитатор мовчки звівся на рівні ноги і кілька хвилин дивився на тіло того, хто так нахабно відібрав у нього улюблене ремесло. Лише потім він відчув у роті щось велике і м’яке. Разом з кров’ю він виплюнув на тіло Брахмана Кортеса його ліве вухо.