Престидижитатор схопив дзеркало, вибіг з охопленого вогнем театру на вулицю й одразу загубився в темних хащах міського парку. З-за оголених осінніх дерев він ще довго спостерігав, як горить будинок, як збігаються звідусіль переполохані люди, як даремно намагаються загасити пожежу, як завалюється дах, як виривається з полону в захмарене небо жовтий убивчий вогонь...
— Кожен з вас може побачити власну смерть! Кожен з вас може зазирнути у це дзеркало, і спізнати свій кінець! Кожен має можливість розгадати таємницю своїх останніх хвилин життя! Тільки зараз і тільки тут вам відкриється одвічна таїна буття і смерті, отже поспішайте стати свідками цього небаченого раніше дива! — престидижитатор благоговійним жестом вказав на велике чорне дзеркало, яке загадково виблискувало на прикрашеному золотом троні посеред великої сцени. Глядачі з острахом і трепетом ставали у чергу, аби заплатити кровні гроші за пізнання власної смерті.
Останнім часом справи у престидижитатора йшли так добре, як ніколи раніше. Зі своїм театром він змінив уже третє велике місто, якщо не рахувати невеличких поселень. Після того, як він продав свій «Містерикон» і вибрався з рідного містечка, його капітал почав казково збільшуватися. Театр передбачення смерті приносив йому шалені прибутки, і за цей рік, що минув після страшної пожежі й загибелі Брахмана Кортеса, він заробив стільки ж, як за десять років у «Містериконі».
Однак не одразу таємниче дзеркало розкрило свій секрет новому господарю. Воно не хотіло нічого показувати аж до тих пір, поки однієї зимової ночі у дім до престидижитатора не постукав довговолосий красень Тимур — колишній помічник загиблого у страшній пожежі Брахмана Кортеса. Престидижитатор не хотів впускати неочікуваного прибульця, і вони довго сперечалися на порозі будинку, а потім навіть побилися. Лише силою Тимур змусив престидижитатора вислухати його пропозицію. Після тієї ночі Тимур несподівано для всіх став співвласником нового театру, який незабаром почав їздити з виставами по великих містах. Таємниче дзеркало знову передбачало кінець усім охочим, і знову приносило неабиякий зиск своїм власникам. Престидижитатор взяв до себе ще двох помічників, а от від дружини Анни та від тітки-реквізитора Матильди Тимур змусив його згодом відмовитися. Престидижитатор дуже не хотів відправляти стару Матильду в притулок для літніх людей, але бажання працювати, жадоба до грошей і настирливі вимоги співвласника перемогли. Йому довелося назавжди відмовитися від солодких ляпасів Матильди. Гірше було з Анною. Її силоміць відправили в рідне містечко до родичів. Проте за нею престидижитатор особливо не шкодував. Йому вже не була потрібна асистентка, бо тепер у нього було дзеркало...
— На сьогоднішню виставу всі до одного квитки вже продані! — сповістив престидижитатора один із його помічників. — Втім, є одна дивовижа. Квитки разом викупила одна людина.
— Нічого тут дивного немає. Напевно, чергова забаганка якогось набундюченого буржуа, який не бажає ділити простір з іншими особами. Або якийсь аристократ вирішив зробити подарунок своїй нареченій і купив для неї однієї окрему виставу. Та, взагалі, може бути будь-що! Один глядач — це також глядач, — відповів спокійний і останнім часом цілком врівноважений престидижитатор, коли зав’язував навколо шиї кольорову шовкову хустинку.
Він уже звик до різних дивацтв багатіїв та їхніх кумедних дружин. Його кілька разів запрошували відомі комерсанти й аристократи дати приватну виставу у них вдома, але престидижитатор тактовно відмовлявся. Він виступав лише в театрах із великою сценою, і ніколи, за винятком переїздів до інших міст, не виносив своє дзеркало з будинку. Він навіть на ніч заносив його до своєї кімнати і ставив біля ліжка. Він не звертав уваги на численні й дуже недешеві пропозиції розкрити секрет таємничого дзеркала або продати його, він байдуже ставився до вигідних контрактів, якими заманювали його трупу власники великих театрів і цирків. Він сам обирав міста й місця, де буде виступати, і сам диктував свої умови власникам закладів. Він тепер почувався всемогутнім і здатним підкорити увесь світ...
У світлі сценічних ліхтарів престидижитатор побачив єдиного глядача, що прийшов сьогодні на виставу. На мить у нього стислося горло. Він раптово пригадав той чорний день, коли на його виставі вже був тільки один відвідувач. Але престидижитатор швидко прийшов до тями і блискавично опанував себе, бо то було вже в зовсім іншому житті. А зараз треба починати виставу, бо цей глядач чесно сплатив за всі квитки.