Міністр зіщулився, ніби щомиті очікував удару в спину, підвівся і тремтячими руками підніс до очей кілька роздрукованих папірців. Окуляри на його носі вкрилися краплинами поту, неначе він тільки що вийшов із сауни.
— Мушу повідомити шановне зібрання, що нами проведено комплекс заходів щодо знешкодження означених злочинців. Зокрема, оголошено грошову винагороду за будь-яку інформацію стосовно їхнього місцеперебування або за їхні голови. Крім цього, скрізь по місту і по країні введені додаткові поліцейські патрулі і групи секретних агентів та інформаторів, які мають попереджати наші відомства про будь-який підозрілий рух, включаючи й дії Казкарського підпілля. По-третє, нами залучені до співпраці окремі спеціалісти, на яких покладено певні секретні місії, метою яких є повне знешкодження, як всього підпілля, так і окремих небезпечних злочинців. Втім, ми приймемо всі зауваження і побажання колег щодо боротьби з цим негативним явищем, — міністр осікся, трохи злякано поглянув на інших чиновників, які похмуро слухали його виступ.
— Гаразд. Ви, як фахівець, маєте певний план дій і можете застосовувати будь-які засоби задля знешкодження злочинців. Але, якщо пам’ятаєте, минулої наради вам були встановлені певні терміни щодо остаточної ліквідації всього, так званого, підпілля і казкарського руху, як такого. Сподіваюся, ви не забули своїх обіцянок, адже від цього залежить не лише ваше місце в уряді, а й, в цілому, реноме нашої держави на міжнародній арені. Відтепер я вимагаю від вас щоденного детального звіту стосовно справи цього письменника, а також опису всіх заходів, яких вживає ваше міністерство у боротьбі з підпільним рухом. Дякую за увагу, нараду завершено.
Майже двометрового зросту чоловік, з ніг до голови закутаний у чорне лискуче сукно, з якого виднілася маківка абсолютно безволосої голови, що більше нагадувала велетенський плід екзотичного дерева, сидів за дальнім столом у кутку прокуреної забігайлівки і повільно потягував в’язку чорну рідину з великого пузатого келиха. У закладі було голосно і неспокійно — якась компанія молодиків постійно чіплялася до дівчат за сусіднім столом, їх щохвилини захищав бармен і робив молодикам зауваження, за іншими столами горлали розв’язних пісень відвідувачі, що були вже добряче напідпитку. Вхідні двері вкотре прочинилися і знадвору ввійшов середнього зросту чоловік, що хекав від морозу й обтрушував з ніг свіжий сніг, він ззовні нічим не відрізнявся від інших тутешніх завсідників. Цей чоловік одразу помітив відвідувача з великою лисою головою, підсів за його столик і теж замовив собі великий келих гарячого чорного напою.
— Мені вдалося дещо рознюхати, — одразу перейшов він до справи. — Головним у цьому підпіллі є дехто на ім’я Рем. Одні кажуть, що він відповідає лише за столицю, інші — що він курує весь опір по країні. Насправді, ніхто не знає, чим він займається і де перебуває, проте всі мої джерела стверджують, що він далеко не остання людина в підпіллі, радше навпаки. Інформація щодо їхніх баз і схованок дуже розпливчаста. Мені вдалося дізнатися, що вони постійно переносять місця своїх зустрічей. Збираються раз на тиждень, переважно на покинутих заводах, фабриках, на сміттєзвалищах або в безлюдних селищах на околицях. У них своя розвинута мережа оповіщення. Про кожну зустріч усіх учасників попереджають лише за день і особисто. Тому вистежити їх практично не можливо. Не ясно також, якою є їхня справжня чисельність. Одні кажуть, що біля сотні, інші — що всього ледь більше двадцяти. В будь-якому разі, цей Рем у них за пахана. Принаймні в цьому місті. Також я дізнався, що зараз вони активно з’ясовують, де саме є Безбарвний Екран, аби невдовзі здійснити на нього атаку — чи то підірвати, чи то затопити, щось у цьому дусі. Наразі це все.
— Так, не густо, — процідив крізь зуби Жало. — До речі, а ти сам знаєш, де цей Екран?
Його співрозмовник заперечно похитав головою і відпив довгим ковтком свій напій.
— Так, не густо, — повторив Жало і провів долонею по голій маківці. — Ті люди, з якими ти спілкувався, особисто знають бодай когось із підпілля?
— Лише опосередковано. Є кілька чоловік, яких одноразово залучали до певних акцій, так звані співчувальники. Але нічого конкретного.
— Гаразд. Можеш знайти мені цих співчувальників?
Жало обтер великий скривавлений ніж зі страхітливо зазубреним лезом об синю портьєру і провів долонею по своїй голій маківці. Біля його ніг здригався в конвульсіях пухкенький чоловік у довгому пальті та шкіряних черевиках. На розстеленому ліжку з брудними простирадлами в рожеву квіточку сидів недавній співрозмовник Жала, який обхопив голову руками і намагався якомога щільніше затулити вуха від пронизливого крику людини, що лежала на підлозі. При цьому він налякано витріщався на щойно відрізане вухо, яке плавало в калюжі темної крові.