Але не тільки загадкові ворота тривожать мене. У цьому селищі кояться й інші дивні речі. Ось зараз мені потрібно йти до однієї родини, що мешкає на краю поселення, з досить дивною місією. Вони гадають, що в їхньому домі оселилися біси. І це вже сьомий такий випадок за останній рік. Це дуже нечисте місце. З моїм другом, паном учителем, ми багато спілкувалися на цю тему і дійшли висновку, що з темнотою, яка опустилася на це селище і на цих бідолашних людей, потрібно боротися спільно. Треба разом протистояти злу, яке занапащає душі тутешніх жителів. Він мені дуже допомагає у всьому, ось і сьогодні піде зі мною до цього будинку. Така вже наша доля, якщо ми з Божої волі опинилися тут. Ми лише слуги Його і повинні виконувати всі Його заповіти. Боже, дай мені сили!..
...Я нічого не пам’ятаю. Моя пам’ять за сьогоднішній ранок начебто стерта. Але я знаю напевно, що цього разу мені було особливо важко. Все почалося, як і минулого разу, але потім раптом цей страшний шум в голові, вогонь перед очима, нестерпний біль у всьому тілі. Зараз відчуття таке, начебто цілий табун коней проскакав по мені. Я не відчуваю рук і ніг, а в голові суцільна порожнеча і темрява. Я навіть не пригадую, чи встиг закінчити ритуал.
Пан учитель був там разом зі мною. Але я не підпускаю його до ритуалу, а лише дозволяю спостерігати ззовні, через вікно. Він говорить, що коли я впав на підлогу, він не втримався і забіг до будинку, аби допомогти мені. Далі він також нічого не пригадує, так, нібито й не було потім нічого. Ми прийшли до тями одночасно, побачили, що лежимо на підлозі серед уламків меблів, розбитого скла і розкиданих всюди речей. У вчителя чомусь було чоло у крові, у нас в обох заклало вуха, начебто ми стояли кілька годин під дзвонами. Одне з вікон будинку було вибите, але найдивніше те, що господарі, які стояли увесь цей час поруч, не чули зсередини ані найменшого звуку. Вони кажуть, що я пробув у будинку не більше п’яти хвилин, потім туди вбіг вчитель, а незабаром розбилося скло в одному із вікон. Одразу за цим вони ввійшли всередину і побачили нас із вчителем на підлозі непритомними.
Учителя відвезли до лікаря, кажуть, йому зовсім зле...
Лікар не вірив нічому, що розповідають темні та неосвічені жителі цього, Богом забутого, селища. Більше того, він ненавидів цих затурканих та похмурих селян, що замість грошей платили йому за послуги борошном і вином. І він би вже давно залишив цю глушину, якби не вона...
Згадавши її риси, що освітлювали його думки, наче вогонь серед непроникної ночі, він ударив кулаком правої руки об ліву долоню, зосереджено поправив своє велике пенсне і продовжив розбовтувати синювату суміш у глиняному глечику.
— Казки все це, шановний пане вчителю, казки... Нісенітниця просто... І як ви довірилися цьому дивакуватому священику, що — і я завжди про це казав — трохи таки несповна розуму? Як ви, освічена людина, вчитель, пішли з ним виконувати цей варварський ритуал? Вигнання бісів! Яких, дозвольте вас запитати? Невже ви вірите у цю маячню?
...усе навколо гуде... голова... лікар... білі простирадла... все злилося в одну суцільну пітьму... немає часу... якась завіса на думках... безодня... порожнеча... гуркіт... все сплутано... біль у всьому тілі... дивно...
Учитель, вже остаточно прийшов до тями, сперся на лікоть і втомлено спостерігав за діями лікаря з ліжка в кутку великої і порожньої кімнати. На його чолі червоніла закривавлена пов’язка.
— Ви занадто напружені та знервовані. Треба берегти себе, шановний пане вчителю. Вам необхідно підлікувати нерви, відпочити як слід, виспатися. Міцний сон, гарячі ванни, сонце, свіже повітря, і головне — ніякої містики, ось що вам потрібно зараз!
...біль... втома... пов’язка на лобі відразливо тхне ліками... велике пенсне на носі лікаря... нічого не пригадую... що було зранку... що сталося... чому я тут...
— Викиньте з голови всю цю потворну маячню, до якої вас схиляє цей дуже дивний священик. Я порадив би вам припинити з ним усілякі стосунки, бо це не доведе вас до добра. А те, що у вас гарно працює уява — в цілому непогано, але треба і в цьому знати міру, шановний.
...щось починаю пригадувати... дім... священик... ми знову були при цьому... далі нічого не пам’ятаю... нічого... туман...
— Постарайтеся ні з ким не спілкуватися тиждень-другий, візьміть відпустку у школі, відпочиньте від усього. І не думайте про погане. Намагайтеся зараз взагалі менше думати.