...голова йде обертом... холодно... хочеться спати... біси... швидше на вулицю звідси... втікати... бігти... спати... спати...
— Ось і добре! Сподіваюся, ви мене зрозуміли. А зараз ви підете додому і ляжете спати. Якщо ваш стан погіршиться — дайте мені знати. Я й сам зазирну до вас завтра, так що не турбуйтеся. І не забудьте ввечері випити ці ліки. І побільше спати! — лікар зробив вчителеві нову пов’язку, вклав до його рук пакунок з ліками і допоміг піднятися з ліжка.
...спати... потрібно більше спати... викинути з голови всю цю маячню... піти у відпустку... випити ліки ввечері... забути... про все забути...
...Погане це місце. Не знаю, чим прогнівили Бога ці жителі, але над селищем висить якесь прокляття, і я нічого не можу вдіяти, лише тільки спостерігати. Я нетутешній, тому мені важко щось дізнатися самому, а от учитель місцевий, і він багато чого мені розповів останнім часом. Він збирає легенди і повір’я цього краю, записує усні розповіді старожилів, і навіть знайшов у руїнах старого замку написаний загадковою мовою древній манускрипт. Що у ньому, ми поки що не дізналися, але я думаю, що саме там слід шукати пояснення всіх загадок і таємниць цих місць. А особливо — тих дивних воріт на пагорбі.
Учитель трохи відійшов від недавнього потрясіння і знову всівся за переклад давнього манускрипту. А я зараз зайнятий новими, дуже неприємними справами — вчора померла одна старенька бабця, а її онук пішов зранку домовлятися про похорон із місцевим могильником, що мешкає на кладовищі. Те, що він там знайшов — просто жахливо! Могильник повісився. При чому, з усього виходило, що провісив він там уже більше тижня — так встановив лікар. Люди розповідали про цього самотнього чоловіка дивні речі. Начебто вночі могильник викопував мертвих і влаштовував прямо на кладовищі дикі оргії. Інші казали, що він щось знав про таємницю загадкових воріт на пагорбі, а тому жив відлюдно, і ні з ким не спілкувався. Я особисто його мало знав, тому нічого не можу про нього сказати. Я лише бачив ці повні дикого жаху очі, що дивилися в порожнечу. Я багато чого в житті бачив, але ці мертві очі мене вразили. Напевно, ми ніколи не дізнаємося того, що сталося насправді...
— Ось послухайте, лікарю, здається, я таки розшифрував старовинний манускрипт, який торік знайшов у руїнах місцевого замку! Я хотів прочитати це священикові, але він зайнятий на похороні могильника. Тому вам першому доведеться почути ці дивні записи. Ви готові? — вчитель був, вочевидь, розтривожений і водночас радий зі своєї новини. Він навіть забув вдягнути сорочку, а був лише в самому піджаку на голе тіло.
— Готовий до чого? Шановний пане вчителю, я за своє життя чув і бачив дуже багато, тому мене важко чимось насправді здивувати. Але дивлюся на ваш вельми розбурханий стан і відчуваю, що ніяк не зможу уникнути прослуховування перекладу ваших старовинних рукописів. Що ж, на кілька хвилин я готовий замінити вам пана священика, — лікар вмив руки після оглядин пацієнта і дістав зі свого золотого портсигара тонку цигарку. Він приготувався слухати і почав пихкати запашним димом у стелю, а вчитель якось особливо урочисто, з непідробною гордістю розгорнув свого зошита.
— Ти прийшов на цю землю лише з єдиною метою — вмерти. І ти повинен щодня готуватися до красивої й ні на кого не схожої смерті. Хоча ти, напевне, не знаєш, що таке справжня смерть. Смерть — це коли ти знову повернешся до свого звичного світу, звідки потрапив сюди. Бо справжнє життя можливе лише тут — за межею. І знаєш, чому? Бо тільки тут ти нарешті дізнався, що ще живий, і ти ж таки справді живий! А там ти лише мешкав і не знав, заради чого і навіщо, робив якісь нікому не потрібні справи, метався у пошуках щоденного заробітку, витрачав дорогоцінний час на нікчемні стосунки і дії, розтринькував сили даремно, лише заради якоїсь скоро минущої наживи, бродив землею безцільно і в пітьмі. А тут враз отямився, бо зрозумів, що Там ти був ні живий, ні мертвий насправді... Ти — просто якась нікчемна порожня оболонка, що прагне повернутися до свого звичного існування, бо не хоче думати, навіщо їй даровано це випробування.
Учитель відклав зошита і повільно підвів на лікаря червоні запалені очі, які палали від сильного хвилювання. Лікар мовчки курив свою тонку цигарку і зосереджено дивився на вчителя.
— Як ви думаєте, про яку межу тут йдеться? І про яке випробування? І де це взагалі — там, тут? Що ви на це скажете, лікарю?