Тепер вони мали змогу детально роздивитися колону. Її очолював величезний важкий мотоцикл, з-за керма якого навіть не було видно того, хто на ньому сидів. Позаду байка тріпотів на вітру високо піднятий прапор — чорне полотнище з червоним незрозумілим знаком посередині, який був одночасно схожий і на людське серце, і на арфу, і на просто незграбно намальовану абстракцію. За цим байком рухався чотириколісний, вочевидь, саморобний мотоцикл із квадратною рамою, на якому сиділо кілька осіб. Далі їхали дві невеличкі вантажівки з брезентовим покриттям та ще декілька мотоциклів.
За кілька десятків метрів від друзів колона зупинилася. Над широким кермом переднього мотоцикла звівся коротко стрижений молодик у довгому шкіряному пальті без пояса. Він зробив знак рукою і з чотириколісного байка стрибнуло на землю двоє чоловіків у високих дорожніх чоботях, шкіряних куртках і в дивних головних уборах, схожих на старовинні рицарські шоломи. Вони повільно підійшли до друзів.
— Отакої! Та тут у нас ціла родина з дітьми! Напевно, ви не знаєте, що цією пустелею розгулювати доволі небезпечно. Можуть трапитися різні погані речі, — звернувся до них один із «рицарів». — Наприклад, ви можете зустріти нас. Чи вже зустріли, з чим вас і вітаю!
«Рицар» гучно розсміявся, вдаривши себе долонями по шкіряних штанях. Його сміх підхопив і другий мотоцикліст.
— Це не ми вас зустріли, а ви нас. І це також може бути смішним, а може бути й небезпечним, — раптово промовив Григір Заливаха і теж розсміявся від свого жарту.
«Рицарі» від такої несподіванки вмовкли і подивилися один на одного.
— А ви, я бачу, теж любите пожартувати, — сказав другий мотоцикліст. — Проте не кожен жарт може бути безпечним. Припни свого язика, товстуне, інакше ти ризикуєш, взагалі, залишитися без нього! — при цьому «рицар» зробив красномовний жест своїм великим пальцем по своїй же горлянці.
— Франкенштейне, що там таке? — нетерпляче запитав зі свого місця молодик у шкіряному пальті.
— Виявляється, ми зустріли цілий загін жартівників! Що скажеш, Блане? Взяти у них, судячи з усього, особливо нічого. Хіба що я бачу тут непоганий військовий намет. Та, можливо, якщо потрусити їхні кишені, знайдеться трохи грошенят. А так, на вигляд, це звичайні волоцюги, яких тут чимало вештається.
— Дізнайся, хто у них головний і приведи до мене, — вигукнув Блан.
Іван, не очікуючи додаткових розпитувань, сам рушив до переднього мотоцикла. Підійшовши ближче, він сказав:
— Ми — звичайні мандрівники, вирішили пройтися пустелею зі столиці до найближчого міста. Вигулюємо наших дітей. У нас немає ніяких скарбів чи грошей, ваш друг говорить правду — з нас, дійсно, нема чого взяти. Якщо не вірите — можете обшукати наші речі, ми не будемо проти. Ми не хочемо ніяких конфліктів чи сутичок, ми всього лише мирні подорожні.
— Дуже дивне у вас бажання — гуляти цією пустелею. Місця тут суворі, небезпечні. Всяке може статися, — Блан нарешті спустився з байка і підійшов до Івана. — У ці непевні часи до пустелі стікається багато різного дивного народу. Але я вперше зустрічаю людей, які вирішили просто так прогулятися цією місциною. Або ви нахабно нас обманюєте, або ви — божевільні диваки. І все-таки, якщо ви не заперечуєте, ми перевіримо ваші речі. Не ображайтеся, у нас робота така — перевіряти речі.
Вони разом підійшли до Гелія, Софії та Григора. Іван пояснив друзям, що байкери просто бажають оглянути їхні речі і нічого поганого їм не зроблять. Втім, таємно зробив знак друзям, аби ті були напоготові. Двоє «рицарів» за наказом Блана обшукали їхні рюкзаки та сумки. Врешті, нічого коштовного не знайшовши, Франкенштейн ухопив їхній намет і рушив до байків. Проте Гелій та Григір одразу перегородили йому шлях.
— У цьому наметі ми ночуємо, тому ви не можете його забрати, — спокійно промовив фокусник.
— Це я не можу? — здивувався Франкенштейн і знову голосно розсміявся. — Хлопче, я можу навіть убити тебе прямо на цьому місці, і мені слова ніхто не скаже! Ану, поступися! — він виставив вперед свій шолом і штовхнув ним Гелія в груди.
— Франкенштейне, зупинися! — гукнув Блан, який саме зараз побачив Софію.