— Небезпеки начебто немає. Там скрізь трупи. Здається, вони просто переколошматили один одного. Принаймні ніяких підозрілих рухів я не побачив.
Іван та Григір також вирішили подивитися на поле бою, залишивши Софію з дітьми за барханом. Картина, яку вони побачили, справді вражала. Обидві бандитські вантажівки були розтрощені вибухами, біля них лежали мертві водії. Чотириколісний саморобний мотоцикл був зрешечений кулями. На його рамі висіло кілька тіл, серед яких були Рудий Франкенштейн і Навіжений Схоластик Берг. Від байка Блана майже нічого не залишилося — тільки обгоріла купа залізяччя. Поруч догорав чорний прапор із незрозумілим червоним символом. Сам Блан лежав головою в пісок неподалік. Біля машин навпроти також були забиті люди з рушницями і кулеметами. Раптом із заднього авто почувся стогін. Друзі побігли туди. На водійському сидінні вмирав чоловік, якому вже навряд чи можна було допомогти. За кілька секунд він зробив останній подих і затих. Тут-таки вони помітили вбитого іноземця у тюрбані, навколо якого були розкидані його закривавлені папери.
Гелій побіг до тіла Блана. Перевернувши його обличчям до неба, вони побачили, що на його скривавлених вустах застигла крива іронічна посмішка. Гелій закрив його блакитні очі і відійшов. Подумавши кілька хвилин, він промовив:
— Найманців було більше, ніж бандитів, і вони були озброєні гранатами, кулеметами і базуками. Якщо це навколишні селяни, виходить, із озброєнням у них справа налаштована дуже добре. Треба остерігатися таких поселень, хто зна, що на думці у цих горлорізів. А ось серед бандитів загинули не всі. Я порахував тіла. Немає Рони, яка, здається, пішла перед самим початком побоїща. Якщо вона жива і десь поруч — це дуже небезпечно. Треба вшиватися звідси якнайскоріше.
Вони оглянули машини, на яких приїхали найманці. Одна з них, на диво, була майже ціла, у другої були різні серйозні ушкодження, але двигун працював нормально. Гелій запропонував сісти до машин і від’їхати від небезпечного місця на якомога дальшу відстань, оскільки пішки вони далеко втекти не змогли б. Вони посадили Софію з дітьми до неушкодженої машини, за кермо якої сів Гелій. Іван та Григір переглянулися між собою.
— Колись я пробував працювати шофером на овочевій базі, — непевно промовив Григір. — Надовго я там, звичайно, не затримався, але деякі навички водіння освоїв. Сподіваюсь, я зможу згадати, як це робиться… Боже, хоч би нікого не задавити.
Він сів за кермо другої машини і завів мотор. Машина різко смикнулася і одразу заглухла, та Григір все-таки потім проїхав кілька метрів, врізався в бархан, але якось розвернувся і знову під’їхав до друзів. Скрушно похитавши головою, Гелій зітхнув і почав збирати їхні речі, деяку зброю, їстівні припаси і теплий одяг. Іван опустив руки і стояв збоку, мляво споглядав за його діями. Софія помітила його апатію, вийшла з машини і взяла його за руку.
— Ви чого такий похнюплений?
— Не звертайте уваги, буває. Просто… цей чоловік, Блан, сказав мені вчора одну річ, про яку я завжди намагався не думати, проте якої я дуже боявся і яку сам від себе усіляко приховував… Моє життя було сповнене різних дурних і поганих речей. Я вічно ухилявся від випробувань, уникав можливих проблем, обходив гострі кути, намагався вберегти себе від будь-якої колотнечі та ймовірних тривог. Я хотів просто і тихо жити, нікому не заважаючи і не створюючи зайвих незручностей, але й сам волів залишатися у спокої. Писав, мріяв про славу і визнання, пишався своїм талантом, який сам собі вигадав, але, при цьому, майже нічого не робив задля успіху і самореалізації. Я покладався виключно на випадок, на долю, на щастя. А вони якось обходили мене стороною. Звичайно, були й у мене певні досягнення, але, чесно кажучи, я ніколи не радів їм по-справжньому, ніколи не дякував за них долі, а, навпаки, завжди нарікав на неї, завжди бажав більшого, заздрив успішнішим колегам. Я виношував озлоблення на життя, викохував гординю. Вони випалювали мене зсередини, гризли і підточували душу… Якраз у цей момент поруч зі мною з’явилася дивовижна жінка, яка невідь-чому повірила в мене, а потім і закохалася. Вона просто розчинилася в мені, жила лише моїм життям, стала моєю єдиною помічницею і вірним другом. Але я і тоді не помічав її самопожертви, точніше — не надавав цьому значущої ваги. Я сприйняв це як належне, як заслужену і просто необхідну допомогу — і все. Так минуло кілька років. Вона пропонувала мої твори видавцям, подавала їх на різні конкурси, вела мої офіційні сторінки в мережі. Коротше кажучи, вона взяла на себе всю ту щоденну невдячну роботу, яку, зазвичай, не бачать пересічні читачі, особливо, коли їхній кумир стає успішним і популярним. А я користався її добротою і любов’ю до мене, не помічав її страждань від моєї черствості й бездушшя. Бо, насправді, я не любив її. Принаймні так, як вона любила мене. Я її просто використовував. А потім мені запропонували видати «Фею…» — ту книгу, якою ви так захоплювалися. Видавцем була жінка, і я, мабуть, припав їй до душі. Вона поставила умову — або моя книга виходить великим накладом і за великий гонорар, а я, при цьому, позбуваюся своєї подруги, або… Або — нічого. Найстрашніше у всьому цьому те, що я навіть не вагався! Я просто витер ноги об ту, що любила мене найбільше у житті. Я прогнав її, і вона мовчки пішла, бо не хотіла ставати на заваді моїм планам. Книга вийшла, гонорар я отримав, із жінкою-видавцем я певний час мав стосунки. А та, що кохала мене, невдовзі загинула за дуже дивних обставин. І вона була вагітною... А потім сталося те, проти чого ми зараз намагаємося боротися. Все полетіло шкереберть однієї миті. Врешті я остаточно втратив віру. Я і зараз не здатен радіти по-справжньому, не можу очиститися від усього цього, не вмію насолоджуватися тим, що мені дано. Я, дійсно, нікчемна, слабка і некорисна людина, яка раптом колись вбила собі у голову, що може створювати потрібні комусь речі, може допомагати іншим і навіть може змінити на краще навколишній світ. Насправді, все це обман! Я лише злиденний, маленький, невпевнений у собі чоловік, який від розпачу і туги хапається за такі серйозні справи. Хто я такий, аби мріяти про це? Я схожий на відразливого хробака, який навіщось виповз зі своєї купи лайна і надумав злетіти у небо. І забув, що не маю крил.