Отже, охоронець гарему милостиво погодився на зустріч — і от вони зійшлися. Один гарний, розумний, багатий, любитель блискучого життя. Здавалося, його могутність не має меж... принаймні, поки що. Інший чорношкірий, гладкий, виродливий, всюдисущий пильнувач Баб–ус–сааде[17]. Як і султанові, йому були відкриті четверті ворота[18].
Ібрагім терпляче слухав просторікування ненависного створіння. Він прекрасно усвідомлював, що окрім читання Корану, готування дарунків для мечетей, лікарень, шкіл і священних тюрбе, вишивання килимів, одягу і плетіння мережив, більшість свого часу велика валіде витрачає на зовсім інші речі, як от збирання доносів і пліток від всюдисущих євнухів, вірних наставниць і відданих служниць. Час від часу господарка гарему даною їй владою придушувала чвари й розбрат, ба навіть справжні бунти, якими довірений її опіці світ був просочений до найменших корінців...
— Передай великій валіде–султан, — попросив Ібрагім кізляр–агу, терпляче вислухавши всі до єдиної плітки, — що я прошу її прийняти мене особисто.
Одержавши щедру платню за настільки незначну послугу, головний євнух низько вклонився й позадкував, а потім зник безслідно, немовби ніколи й не бачився із султанським мазунчиком.
Велична валіде Хафіза замислено розглядала хитромудру вишивку «хрестиком» на розкішній батистовій сорочці, відібраній в однієї з присланих ханом Гіреєм рабинь і піднесеній матері султана в подарунок.
— До чого винахідливі ці слов’янки! — гарчала вона собі під ніс. — Це ж треба придумати таке — сховати християнський символ навіть у настільки необразливому мистецтві, як рукоділля... Ну так, справді, виглядає така сорочка надзвичайно красивою, але як поставиться Великий Аллах до того, якщо мусульманка носитиме оце?!
Й відразу згадала, що невеликий лист, виконаний вітію–ватою арабською в’яззю, ромеї[19] незмінно сприймали як маленький квітчастий килимок, не розуміючи, що в танку гнучких стебел сховане важливе повідомлення. Валіде настільки переймалася своїми думками, що не побачила служницю, яка вже досить довго стояла перед нею.
— Чого тобі? — запитала нарешті Хафіза, відволікшись від роздумів.
— О велика пані, хадім–агасі просить вас вислухати його!
Серце затріпотіло в грудях валіде: нарешті її син–султан вирішив відвідати свою стару матір!!! Якою владною й могутньою не була правителька, однак вийти самостійно за межі гарему не могла навіть вона. Такі вже правила: валіде могла лише написати синові й передати через головного євнуха записку, а потім чекати й сподіватися, що послання дійшло за призначенням, а не загубилося в купі інших повідомлень. Жодна мешканка гарему не могла самостійно вийти навіть на базар, щоб купити собі прикраси або солодощі! Цим займалися знов–таки євнухи, які забезпечували всім необхідним численних одалісок — зрозуміло, якщо ті мали гроші!
— Запроси його сюди негайно, — скомандувала валіде.
Менш ніж за хвилину перед нею постав кізляр–ага. Правителька завмерла, чекаючи приємної звістки...
— О велика пані, о велична правителько! Ібрагім–ефенді просить витратити ваш дорогоцінний час на невеличку бесіду з ним, — мовив хитрий євнух і додав від себе: — Великий ефенді чимсь явно пригнічений і стурбований, тому що виявляв неприховане нетерпіння.
Жоден м’яз не здригнувся на обличчі матері султана, вона лише потупила прекрасні очі й позбавленим емоцій голосом мовила:
— Добре, передай Ібрагіму, що я, можливо, прийму його завтра після ранкової молитви.
Потім простягнула євнухові кілька монет. Низько кланяючись, хадім–агасі позадкував до дверей.
«Чекала звісток від сина, а зустрінуся всього лише з Ібрагімом», — подумала засмучена Хафіза. На різке плескання її долонь прибігли служниці. Валіде наказала підготувати одну з відведених їй кімнат для завтрашньої бесіди з греком.
Цікаво, що діється на чоловічій половині палацу, чого цей пройдисвіт отак завзято рветься до неї? У грека начебто все має бути добре, він же одержав і владу, і становище при дворі, і грошове утримання... Чого ж не вистачає мазунчикові її сина? Що турбує могутнього Ібрагіма–ефенді?..
Наступного дня великий сокольник у супроводі євнухів, пройшовши четверті ворота, опинився на жіночій половині палацу. Серце скажено калатало, Ібрагім подумки уявляв собі можливий перебіг майбутньої розмови. Ось і територія валіде: кімната вкрита килимами з довгим шовковистим ворсом, у якому ноги потопають, немовби у м’якій траві.