— Все зрозуміло, — презирливо процідила валіде й звернулася до євнухів, вказуючи на Роксолану: — А тепер відповідайте ви, хто ця рабиня?
Євнухи щось улесливо зашепотіли валіде на вухо, один з них простягнув поважного вигляду папера.
— Добре, і з цим розібралися, — кивнула мати султана, а потім голосно звернулася до юрби жінок, вказуючи на Роксолану: — Слухайте й запам’ятовуйте: це моя нова служниця! Усі це запам’ятали?
— О так, валіде–султан!.. — хором відповіли мешканки нижнього гарему.
Тоді валіде обернулася до євнухів і гнівно гримнула:
— Але чому мені не доповіли, коли прибула моя нова служниця — між іншим, подарована мені на знак особливої уваги не ким–небудь, а самим Ібрагімом–ефенді?! Й чому мою нову служницю відправили до нижнього гарему, а не в мої особисті покої?!
— О велика пані, не карай нас! Було вже надто пізно, ми не хотіли тебе турбувати, тому відправили твою служницю сюди, у нижній гарем, усього лише на одну–єдину ніч... — заскиглили євнухи
— Дивіться ж! Потім з вами розберуся! — пообіцяла велика валіде й звернулася до русинки:
— Як тебе звати?
Досі не отямившись від шоку, Роксолана замість відповіді голосно розреготалася. Подумки повторюючи забуту назву рідного містечка, вона забула нове звучне ім’я, яким нагородив її колишній хазяїн, і тепер не знала, що відповісти могутній валіде. Це здалося їй неймовірно смішним.
— Як бачиш, пані, її ім’я настільки ж забавне, як і вона сама: її звуть Хуррем[29], — відповіла замість Роксолани Гюльбехар і відразу звернулася до юрби жінок: — А ви що думаєте? Хіба це не смішно?
Побоюючись можливої помсти злопам’ятної ікбал, жінки підлесливо захихикали. Ім’я «Хуррем» не передвіщало лиха нікому: ні всемогутній Гюльбехар, ні валіде Хафізі, ні султанським сестрам, ні огрядному чорношкірому кізляр–азі — старшому євнухові... Поки ще нікому!.. Поки ще вони всі веселилися.
Поки ще!..
— Мовчати!!! — грізно гаркнула валіде Хафіза. — Побійтеся Аллаха, припиніть дурні глузування!.. Мій почет священний. Ця жінка — моя служниця, і я нікому не дозволю глузувати з неї. Особливо тобі, Гюльбехар!.. Тому запам’ятайте гарненько: хто ще бодай раз затіє скандал з кимось із моїх людей — того очікує суворе покарання. Сподіваюся, усі пам’ятають, що своїх слуг караю тільки я сама й ніхто інший?!
Смішки миттю припинилися, всі присутні дружно схилилися перед валіде–султан. Тоді вона повернулася до Гюльбехар і мовила:
— Я зараз дуже зайнята, тому з тобою розберуся пізніше. Зрозуміла?
Гюльбехар усе давно зрозуміла, проте відчувала повну безкарність. Статус ікбал останнім часом дуже сильно піднявся при дворі. Султан дедалі рідше заглядав до матері й любих сестер, зате дедалі частіше відвідував Махідевран. Тому, мовчки вислухавши погрози Хафізи, Гюльбехар гордовить пішла у свої покої.
Тоді валіде оцінюючи подивилася на новоприбулу служницю й подумала: «Чи настільки розумна ця русинка, як описував Ібрагім? Зовні дуже навіть мила, густе вогненне волосся, великі зелені очі... Щоправда, не красуня, як клята Гюльбехар... Втім, це не головне: вона явно виділяється з юрби незатребуваних одалісок, якими кишить нижній гарем і які роками залишаються без уваги султана. Що ж, подивимося!..»
— Годі байдикувати, у нас сьогодні багато справ, — мовила нарешті валіде й попрямувала на свою половину, прихопивши з собою численних євнухів і служниць.
Роксолана слухняно пішли за новою господинею.
Покої Хафізи були найпрекраснішими і найрозкішнішими у всьому палаці після покоїв самого султана. Наповнені зеленувато–синім сутінком приміщення дарували прохолоду влітку, узимку ж незмінно були зігріті теплом мідних жаровень, а пухнасті килими й численні гобелени створювали відчуття приємного затишку.
Прислуга складалася з темношкірих чоловіків–євнухів і численних служниць, усі вони розміщалися в невеликих кімнатах, групувалися по п’ятеро–десятеро людей відповідно до роду робіт, статусу, віку і достоїнств. Тут були танцівниці, вишивальниці, покоївки, гардеробниці, управительки, ба навіть знавці східної медицини, яких називали табіб–ханум[30]. Скрізь панував ідеальний порядок. Приміщення були заставлені диванами, а не вистелені брудними матрацами, як у нижньому гаремі, скрізь стояли також столики й усілякі потаємні шафки.