— Правильно! Правильно говориш! — дружно підтримала князя юрба.
— Що ж, панове, не настільки важливо, як буде називатися ваша держава, як точно пройдуть її кордони. Потрібно пам’ятати лише про одне: Дике поле відтепер не буде нічийним — це ваша земля! Ваша, панове!!! Бережіть же її, захищайте від ворогів і пануйте на ній, підкоряючись лише своєму мудрому кошовому!!! — завершив свою полум’яну промову Дмитро Іванович, князь Вишневецький.
— Складно говориш, князю, — мовив кошовий отаман, коли привітальні вигуки вщухли. — Але ти нам от що поясни: все, про що ти тільки–но казав, у нас уже було й раніше.
— А земля як же?.. — запитав Вишневецький.
— Ну, земля!.. Землі навкруги удосталь, бери та засівай... От тільки немає серед нас гречкосіїв, самі вояки. Ну то добре... А от скажи, яка твоя у всій цій справі вигода? Або, може бути, хочеш моє місце зайняти?
І кошовий хитро посміхнувся.
— Не твоє я прийшов віднімати в тебе. Звертаюся до всіх вас, панове, як до рівних, з наступною справою, що давно вже не дає мені спокою...
Після цих слів Вишневецький виклав «степовим лицарям» ідеї, з якими вже неодноразово й щораз безуспішно звертався до польського короля. Втім, в особі мешканців Малої Хортиці князь знайшов вдячних слухачів і гідних соратників. Унаслідок тривалих переговорів між шляхетним князем Дмитром Івановичем Вишневецьким і «степовими лицарями» склався досить незвичайний, суто військовий союз.
Князь діставав право очолювати всі походи «степових лицарів», спрямовані проти ординців, турок й інших бусурман. У свою чергу, козаки зобов’язувалися всіляко допомагати князеві споряджати такі походи й постачати його дружину всіма охочими прославитися у військовій царині — хоча ні про яке довічне служіння не йшлося. При цьому Вишневецький не претендував на потаєну скарбницю «степових лицарів», у відповідь вони зобов’язалися не вимагати від князя платні за свої послуги. Здобуток же від походів ділився між обома сторонами порівну.
Залишалося придумати якийсь новий титул, під яким Вишневецький виступав би в союзі з вільнолюбними «степовими лицарями», що не визнавали над собою ніякого панування. Суперечки були емоційними і ґрунтовними. Кожен висловлювався, не соромлячись...
— Ти нам, князю, не господар!
— І не пан!!!
— А як тоді назвати очільника, який дружиною в походах керуватиме...
— Соратник?! Союзник?..
Нарешті після тривалих роздумів вихід був знайдений: усім на втіху, Дмитро Вишневецький був урочисто проголошений гетьманом[47]! Ця подія, що ознаменувала успішне завершення переговорів, і була відзначена доброю гулянкою, організованою під одним з розкидистих дубів Малої Хортиці.
Немов дитя, князь радів вільному духу, що витав тут, на Байді: саме цього відчуття повної волі, не заплямованої витіюватими відмовками лицарської честі, правдолюбства й безпосередності йому надзвичайно бракувало чотири роки тому на легендарному королівському суді — тепер же він сповна знайшов усе це разом з новими союзниками. Ну, а «степові лицарі», у свою чергу, знайшли гідного вождя, що зобов’язався вести їх до майбутніх перемог над ненависними бусурманами.
Тому з особливою радістю звучали під покровом багатовікового дуба голосні заздоровниці:
— Здоровий будь, князю!
— Здорові будьте й ви, панове!
— Довгі літа гетьманові Вишневецькому!..
Обидві сторони настільки незвичайного союзу відчували, що зараз вершиться подія небувалої важливості, оцінити значимість якої самі вони поки ще не в силах... проте подія ця відгукнеться в століттях нев’янучою славою!
А території Дикого поля, які вони зобов’язалися захищати до останньої краплі крові, разом із Черкаським і Канівським староствами, відданими під руку новоявленого гетьмана Вишневецького, колись стануть своєрідним оплотом козачої доблесті.
І не було б ніколи без цих земель держави, названої Україною!..
Глава 17
НЕСКОРЕНА ТВЕРДИНЯ
Вишневецький оглянув дубовий зруб, у нижній частині вже присипаний землею, поплескав товстелезні колоди, обтрусив руки. Відступивши на кілька кроків, скосив голову до лівого плеча, оглянув споруду в цілому: що ж, непогано, дуже навіть непогано! Ще не закінчена стіна вже виглядає досить переконливо. А по завершенні буде набагато краще... От і добре!