— Ні, ви дасте мені най сильніших людей… зрозуміли на, що я
натякаю?
— Ви "загін небесних" захотіли?
— Та, їх і можна було з самого початку використати.
— Їх теж Рицарь відключив, не руками зрозуміло, а тими шокерними
ракетами.
— Значить в них є шанс протистояти Рицарю.
— Що це за план ваш?
— Простий, ми заводимо його чим подальше від людей і кидаємо най
потужнішу зброю в нашому світі, є така?
— В нас її вже не має... — слабо промовив чоловік з екрана.
— Що тепер будите робити?
— Ми можемо зібрати її наново.
— Скільки вам дати часу?
— Мабуть… три дні, навіть швидше, ми єдині зараз володіємо
потрібними матеріалами.
— Але давайте по тихому, щоб Рицарь не взнав.
— А як нам зв'язатися з вами?
— Записуй мій номер, — Генрі витягнув артфон і подивився номер. —
6-6-6 6-6 13.
— Ну якісь у вас дивакуватий номер.
— Ліпше скажи чи все запам'ятав із мого плану?
— Та, кинути бомбу, але куди?
— Я скажу куди, ти ще про початок забув.
— Який?
— Ви маєте "небесних" пустити, а потім вже кидати зброю.
— Постараємося!
— Бувай! — відповів Генрі.
Терен ле Генріх відключив телефон і екран погас. Кімната поглинулась
темнотою. Їх тихий спокій перебили слабкі сонячні промені із коридору.
Генріх різко піднявся із крісла і заговорив:
— Так, значить коли хтось подзвонить… стоп, а для чого я дав їм свій
номер, сигнал і так не пройде… ну крч, хтось подзвонить ти сповістиш
мене, зрозумів?
— Без проблем.
— Номер ти мій чув, я тоді піду, але не забудь попередити... Ладно, піду я. — Генрі взяв артфон і телепортувався на базу.
В коридорі просіяло світло з якого з'явилось тіло Генрі. Лара почула звук
і прибігла з пістолетом у коридор
— Еге— ге й! Ларо, зажди я ж свій.
— Знаю. Не бачила коли ти пішов.
— Сюрприз! — Генрі пішов в перед і зайшов у свою кімнату.
Закривши двері на ключ, він впав в крісло, "Так, а може мені просто
втекти? Для чого я розрулюю цей план? Або хто це зробить якщо не я? Ну
багато хто, але ні, ЗЧС за Рицаря, тому… шанси тільки з моїм планом, ну
тоді треба буде вдосконалити свій план, все ж таки не буду втікати, що про
мене будуть думати Лара і Келфей? Ким я буду після цього? Мене боги не
простять за такий кидаловий вчинок, тоді…" Сон прийшов непомітно не
даючи ясно домислити.
За цей час Келзей перебирав способи пошуків Фелерміта. Перебравши
самостійно всі можливості, він з нехотя подивився на артфон (який лежав
поруч на столі). Міністр притулив долоні до лиця і задумався: "це
ризиковано довіряти артфону таке, сам якось допру". Лігши на ліжко він
простягнув руку в бік торкаючись артфона.
— Артфон, сповістиш, якщо хтось буде заходити або виходити в цю
базу.
— Така функція можлива. відповів артфон, — Четверо осіб не будуть
моніторитися.
— Четверо?! — Кел не на жарт злякався. Втому у тілі як рукою зняло.
— На вашій базі ще якась невідома людина без артфона. Вона
знаходиться у гаражі…
Три хвилини тому:
Лара сиділа за артфоном у вітальні перечитуючи новини з різних
світів. Артфон в руках перефарбувався у червоний колір, і став
попереджати:
— Ви вже дійшли піку напруженості нейросистеми мозку, залишіть
артфон на деякий час.
— Ох йолки палки… — Лара піднялась з дивану і пішла на кухню.
Артфон не стала брати, лишила його на дивані. Розслаблено з сонним
виглядом підійшла до холодильника і простягнула руку, щоб його
відчинити, але на диво він не був зачинений. "Як це я забула його
закрити… і в гаражі певно двері відчинені, мабуть, і сам тунель також". Не
спішачи вона пішла до гаража. Проходячи повз диван, вона підняла руку:
— Артфон, до мене". — артфон із дивану прилетів їй в долоню. Не
припиняючи ходу, підійшла до шафи й побачила, що справді двері шафи
(вхід в гараж) не були зачинені на ключ. Безстрашно зайшла в темний
гараж перевірити тунель. Вона вже положила руку на вмикач світла, як
щось вдарило в спину. Удар повалив її на металеву підлогу. Швидко
піднявшись позаду вже нікого не було. Єдиним джерелом світла були
прикриті двері, тому розглядіти ще щось можна було. В заді почувся
шорах, не обертаючись вона зробила заднє сальто. Приземлилась позаду
прибульця, блискавичним підкатом збила його з ніг. Чорне тіло впало і
відразу відкотилося в темноту. Лара зупинила дихання для маскування, але
прибулець бачив все через окуляри нічного бачення. Такий козир давав