— Ви вчора запропонували самостійно захистити тунель
Генрі обернувся і заговорив:
— Лара, він мені таке говорив?
— Ні, не було такого.
— Тоді… — Келзей відійшов від тунелю і віддав Ларі її артфон. — Це
я, щось помиляюся. Головне зараз ми живі, а Генріх буде вчитись на своїх
помилках. Нам треба взнати цього обгорілого прибульця.
— Його ім'я Дарцех. — відповіла Лара дивлячись в артфон. — Мій
артфон встиг його просканувати до вибуху. Він злодій, терорист з Тархтарії, його популярність говорить сама за себе тому не бачу сенсу про нього
зачитувати всім відомі факти.
— Його популярність відома тільки в Мін обороні. — відповів Келзей,
— на щастя, ми покінчили із неочікуваною проблемою. А точніше
проблема покінчила сама з собою.
— Тіпа?! — здивувався Генріх, — а що тут вообще відбулось?!
— Вибухова граната і силовий купол. — відповів Келзей.
— Во, бачите, все— таки тут є нормальна зброя.
— Її офіційно не існує. — Лара присіла до тіла й артфоном з попелу
підняла шматок підгорілого металу. — Ними користуються тільки
терористи вроді Фелерміта.
— Очевидно, це ж терорист. — Генрі теж присів до попелу. Взявши
рукою обгорілий шматок він відстрибнув. — Ай! Та щоб тебе Ларо, чого не
попередила, що він гарячий?!
— Думаєш чого я артфоном попіл колупаю?
— Я там бачу, чим ти там колупаєш? — Генрі обернувся до Келзея. —
І давно він згорів?
— Дванадцять хвилин після твого приходу. — Швидко відповіла Лара.
— Ого, марно я поспішив з поверненням, але навіть у випадку якби ви
його не зупинили, а він вас по тихому повбивав, я б вже проснувся і
врятував себе.
— Ні, — з посмішкою відповів Келзей. — До вас він добрався б
найшвидше, мій кабінет вообще на третьому поверсі.
Генрі розсміявся, но ніхто його не підтримав, тим самим даючи йому
відчути себе дурнем.
— Лара ти зараз чимось зайнята? — Келзей стоячи біля танку
поправив на ньому біле полотно від пилюки.
— Ні, роботи в мене не має.
— Тоді розберешся з документами, з міноборони прислали на пошту.
— а ви Генріх тоже не маєте справ?
— Та добре… зроблю я вам той тунель.
— От і добре, і не забудьте прибрати попіл, все ж таки дихати цим
запахом нікому не вигідно.
— Може цим займеться Лара?
— А ти знаєш де вона?
— Так вот… — Генрі обернувся довкола шукаючи її поглядом. —
Втікла вже.
— Знач розібрались. — Кел обернувся і пішов до виходу.
— А може його зовсім завалити?
Кел зупинився в проході й не обертаючись відповів:
— А це добра ідея Генріх, разом із тунелем розвалимо сім жилих
будинків, які стоять над ним.
— Ну тоді хоч засиплемо.
— І де ви візьмете матеріали для реалізації цього плану?
— Ну от в цих ящиках стільки бетону…
— Ні Генріх, я звичайно розумію, що ви недорозвинений но щоб не
відрізнити бетон від пороху це вже просто б'є всі рекорди.
— А як я маю ці пастки ремонтувати?!
— Ви нам розповідали, що робили всякі технології у свому світі.
— Ну тут інструменти вообще інакші, і не дай Боже я…
— По— перше, відправте артфон для аналізу всього тунелю, він
рентгеном перевірить всі пастки. — Келзей вийшов з гаража й закрив двері.
— Вот і приїхали… Артфон, лети в тунель і зроби там повний скан, щоби я мав на руках повний план місцевості.
Артфон моментально полетів в темний тунель скануючи стіни жовтим
лазером. Тунель був настільки довгий, що артфон аж пропав із зору
видимості. Через пару секунд він телепортувався до Генріха.
— В тунелі знаходиться двадцять чотири пастки, всі вийшли зі строю.
— Доклав артфон жіночим голосом.
— Нічого собі! І це все самостійно мені треба зремонтувати... — Він
сів на ящик беручись за голову. — А я навіть тутешні інструменти перший
раз в житті бачу.
— По вашому наказу я можу підказати все як робити, — заговорив
артфон, — починаючи зі знайомства з інструментами, закінчуючи прямими
вказівками щодо ремонту пасток.
Генрі підняв голову, посмішка засіяла на обличчі.
— З цього треба було починати!
В кабінеті Келзея задзвонив стаціонарний телефон. Кел підняв трубку і
приклав до вуха.
— Пане Келзею це ви? — запитав чоловічий голос.
— Звісно я. Ти, мабуть, Фізер?
— Він самий. Я на перед вибачаюся за вчорашнє, що косою вмазав вам
по голові у базі самі знаєте якій. — Відповіді від Келзея не прозвучало. —
Якби я знав, що це ви, таке б ніколи не зробив! Справді пане Міністре.
— Ти розумієш, що словесні вибачення я так просто не приймаю.