метрів.
— Нам Кеслем дзвонить. — Генрі тримав у руці вібруючий артфон.
— Точно, він має з нами тримати зв'язок. Відповідай, чого ждеш.
— Ну як там природа. — З їх артфонів пролунав голос Келзея.
— Ви тут не були, пане Келзею?
— Був, коли це місто не було Тархтарією.
— А чого так запитуєте?
— Проїхали Ларо. Я чую і бачу ваше місцеположення.
— Так сказав ніби нам погрожуєш.
— Це щоб ви не розслаблялися.
Вони йшли мовчки розглядаючи фауну довкола
— Фелера ми точно розгнівали. — Порушала мовчання Лара, — ми за
це дуже здорово заплатимо.
— Ні. — спокійно відповів Келзей. — Фелер тільки рад такому. Він
просто винесе мораль з цієї поразки, щоб дальніше не повторювати
помилки.
— Ти міністр добре знаєш Фелерміта?
— Ми з ним двадцять років жили й працювали разом, у воєнній
академії.
— А чого ж тоді так розійшлись. Невже робота так дістала?
— Три роки це сталося, коли я став міністром оборони, я й сам не до
кінця розумію чому Фелер став терористом, але точно знаю через які
фактори так сталося. Вам повернути на ліво.
На дорожній розвилці вони повернули на ліво. Лара зістрибнула на
дорогу з білого асфальту і продовжила рухатись прямо не зважаючи на
машини.
— Зараз тільки світанок, — сказав Генрі, — сонце має піднятися за
цими велетенськими Еклайзерами, і що на все місто буде велика тінь
падати?
— Ні, Еклайзери пропускають через себе сонячне світло і розсіюють
світло рівномірно, ніякої тіней не буде. — Спокійно відповіла Лара, — ти
якщо маєш якісь питання, по стандартній схемі задавай їх свому артфону.
— Ти щось сказала? — Генрі обернувся до неї, — я просто зі своїм
артфоном розмовляю, і вас всіх майже не чую.
— Так ти не в мене запитував.
— Ні, а ти, мабуть, відповіла?
— Кому?
— Мені?
— Проїхали.
— Слухай Келхер… міністр, я бачу ми вже в місто заходимо, кого нам
знайти там потрібно?
— Вас навігатор якраз веде до того чоловіка. З ним будите розмовляти
ви Генріх.
— А чого…
— Не запитуйте чого ви, просто так потрібно.
В місті життя ще кипіло, особливо біля входу торговий центр. Тут
молодь співали пісні й каталася на скейтбордах. Генріх не став всіх
обходити, як Лара, а пішов наскрізь живого натовпу.
— Що ти робиш? — пролунав Ларин голос з його артфону.
— Перевіряю, як люди реагують на нашу уніформу.
— Ти в костюмі клоуна пройдись і реакцій ще більше буде. Придурок.
Генрі посміхнувся й зайшов в середину торгового центру. Лара вже
чекала його тут. Разом вони злилися з натовпом люду і Генрі непомітно
пропав з зору видимості.
— Генрі куди ти дівся? — Лара обглянула все довкола, але його ніде не
було.
— Я теж не можу з ним зв'язатися, — сказав Келзей, — він
відключився від нас і включив невидимість. Доведеться тобі Лара з тим
чоловіком розмовляти, я буду тобі диктувати, ти тільки повторюй за мною.
— На місці розберусь. — По координації артфона вона піднялась на
третій поверх, проходячи поміж багатьох магазинів, зайшла в спокійну
кав'ярню з темно— теплим освітленням. За столами сиділи небагато людей, виділялися поміж всіма тільки троє чоловіків які грали в настільну гру.
— Ларо, той що в чорній сорочці — твій, він якраз капелюх поправляє.
— Та бачу я, в очі мого шолому строєні екрани.
— Підійди до нього зараз, не чекай коли його друзі закінчать гру, запропонуй йому одну партію, хай він поставить інформацію, а ти гроші.
— Без проблем. — Лара повільним кроком підійшла до трійці, і
сперлася рукою об стіл, заважаючи гравцям розкладати фігурки. — Вітаю
вас пане Хорел. — Її погляд був направлений на чоловіка з великим
капелюхом.
— Вітаю вас пані поліціонер. — Відповів цей Хорел піднімаючи
капелюх вище, щоби бачити Ларину голову. — Чим я заслуговую
індивідуальну увагу поліціонера?
— До вас є питання.
— Ти що Ларо говориш?! — зашипів голос Келзея у її шоломі, — не
так, не це я казав говорити!
— Ми тоді йдемо. — Два чоловіка піднялися зі столу і направились до
виходу. — До зустрічі Хорик! — Їх сміх лунав аж до коридору.
— Ля, тільки партію догравати хотіли. — Хорел почав складати ігрові
фігури у коробку. — Не стійте пані поліціонер, я розумію, що ви зараз при
службі, але як дівчина сядьте, будь ласка, мені трохи не зручно.
— Чому це? — Вона сіла на за стіл навпроти нього.
— Не знаю як у вас там в Гіпербореї, але у нас в Тархтарії прийнято