— Всіх я очікував тут побачити. — Заговорив Фелер, — но щоб ти
живою тут... Це вже перевищує всі очікування. Бачу на тобі міліційна
уніформа Тархтарії, ти на них працюєш? Приєднуйся до нас.
— Не беріть в голову Фелерміт. — Лара махнула рукою, — мене
Келзей врятував, тепер я життя йому вина. В любому випадку на нього
краще працювати, починаючи зарплатою закінчуючи умовами.
— Не сказав би, що стрибати по лісу добрі умови праці.
— Зато людей не вбиваю як ви.
— Хто ми? — Мефорій подивився на всіх чекаючи відповіді.
— Ларо ми робимо потрібні речі, тобі не зрозуміти їх поки не
приєднаєшся.
— Ці потрібні речі дорожче життя всіх людей?
— Мене всі люди не цікавлять, спочатку себе врятувати треба.
— Ну з цим ви прорахувались, врятувати себе вам не вдасться, у нас
артфони, тому ваші шанси на рятунок нульові.
— Ой Ларо — Ларо… — Фелер опустив голову і засміявся, — думаєш
це ви для нас приманку зробили? Все на оборот, люба дівчинка моя. Навіть
геніальність Келзея вам не допоможе.
— Він не бреше. — сказав Келзей по каналу зв'язку артфонів, — я
знаю цей вигляд Фелера, коли він стовідсотково перемагає.
— Краще відпустіть нас, або будете все життя жаліти, що не
послухали мене.
— Чому ж це? — Генрі кумедно нагнув голову в бік.
— Хе, вже цікаво? Ну так заспокойтесь, опустіть зброю і я поясну вам
наш розклад сил, впевнений це вам точно сподобається. Подивіться на наш
літак, не бійтесь ми на вас не нападемо.
Генрі з Ларою обережно підняли голови. Літака вже майже не було
видно, його закривав густий сірий дим, який з кожною секундою поглинав
все більше і більше вільного простору.
— Цей дим…
— Цей дим або газ отруєний, ви хочете їм всіх нас задушити, це
зрозуміло, — перебив Генрі Лару, — але силові поля артфонів нас
захистять.
— Дай мені договорити! — гаркнув Фелерміт. — Цей дим нікого не
задушить, він набагато страшніший, цей дим дуже добре горить, достатньо
одної іскри спеціального електроструму і все тут засіяє від вогню синього
вогню. Як ти говорив Король Генрі, вам він не нашкодить, це правда, а от ці
зелені дерева… Їм точно нічого доброго не світить. Вогонь буде пожирати
дерево за деревом, багато тварин і людей може загинути, навіть як вам
вдасться якось потушити його, все одно за пару секунд після спалаху диму, багато дерев одночасно спалахнуть. Цього вам, а ні як не потрібно.
— Ти брешеш! — сказав Генрі.
— Сам перевір король, як на слово не віриш.
— Артфон, проскануй дим з верху. — Холодно наказала Лара.
— Аналіз диму на великій відстані може бути не точний, — голосно
повідомив її артфон.
— Цей дим вогненебезпечний?
— Приблизно так.
— Дякую артфон.
— Добре, — Фелер нервово глянув у наручний годинник, — у вас є
хвилина, щоб прийняти судьбаносне рішення.
— А що нам завадить зараз вас обстріляти? Все— таки доля всесвіту
важливіша за якісь пів лісу.
— Тік— так, вже двадцять секунду пройшло.
— Келзей ви чуєте? — сказала Лара в артфон.
— Так.
— То які рішення нам приймати?
— Тоді… тоді відпустіть їх, потім розкажу чому.
— Но в них же кристал! — заперечив Генрі.
— Подумаєш, один кристал за пів лісу, це не дуже велика ціна, іншим
разом в них заберемо.
— Ми вирішили! — звернулась Лара до Фелера, — йдіть з кристалом, але ви маєте забрати весь цей дим і газ.
— Він сам розсіється за пару годин, нам цього якраз вистачить, щоби
відлетіти далеко.
Вони почали одягати на спину ранці. Фелер витягнув із сумки куб і
положив його на землю. Лара побачивши це і запитала:
— А це що?
— То наш запобіжник, на випадок того, якщо ви — полетите за нами, куб працює як дистанцій активатор, попробуєте відключити його, так він
автоматично зривається особливим вогнем, який також підпалить весь газ.
Рейла взяла валізу з кристалом і зі всіма на ранцях полетіла догори.
Обережно по черзі вони пролетіли в середину літака. Фелер сів за штурвал, кнопками завів повітряні двигуни й відірвав літак від гілок дерев. Літак
набрав максимальну швидкість, всіх навіть відкинуло від швидкого старту.
За пару секунд поляни вже не було видно, і всі розслабились.
— Повірити не можу, що ми перехитрили Келзея. — повільно і
боячись сказав Селевін, — але навіть зараз одне його ім'я наводить страх.
— Повірити не можу, що Ларочка проти нас. — Сказала Рейла
чіпляючи валізу до полиці.
— Рейла, — Фелерміт обернувся до салону і серйозно подивився на