знати.
— Та ні. — Жилд переглянувся разом із друзями, — ніхто із нас не був
на місії по захвату кристалу.
— Ладно, двадцять сантиметрів у квадраті, плюс— мінус в діаметрі.
— Це багато для кристала. — хіхікнув Вітхорд.
— Але валізу маєте підібрати максимально компактну.
— Для такого краще підійде рюкзак на спину. — беззабутньо порадив
Мерік, дивлячись на відображення на лезі сокири. — Ми маємо якраз
рюкзак для радіоактивних речей.
— Я потім перевірю на ньому ізоляцію. — сказав Келзей, — тепер
переходимо до місцевості. Я її повністю вивчив по знімках із супутника
тому конкретний план відступу і наступу розкажу у польоті.
— У польоті? — перепитав Мерік. — А телепортація для чого?
— Тепер до найважливішого. Фелерміт підкорив собі енергію
червоного кристала, тому будь— які електроні пристрої ми брати не
будемо, все для безпеки, плюс він точно має захисні технології від
телепортації які йому дали спонсори з інших світів. Нічого не лишається, як тільки брати механічні автомати з металевими кулями. На цій базі
лежать такі?
— Лежать, нам з запасом вистачить. — Відповів Жилд.
— Я піду з вами на передову, Жилд нам твої фокуси дуже
знадобляться.
— Фокуси для клоунів, а в мене магія.
— Без різниці. Ми беремо зі собою тільки один планшет, який
залишимо подальше від гарячої точки й коли будемо назад вертатися то
заберемо його і знайдемо місцеположення нашого транспорту. Головні
вороги кого треба боятися це Селевін та Мефорій, вони тільки двоє із
кращих лишилися у Фелерміта. З відси до нашої цілі летіти рівно двадцять
сім хвилин, це якщо брати кращі літаки, тому на приготування є рівно
десять хвилин!
Останні випробування
В цей час терористи Селевін та Мефорій летіли на гелікоптері за
остатнім кристалом.
Мефорій весело крутив кермо, а Селевін ремонтував салон. З
бортового комп'ютера пролунало аварійне попередження.
— Що це? — запитав Селевін підбігаючи до пілотного сидіння.
— То в нас заряд кінчається. — Криво посміхнувся Мефорій очікуючи
крик від Селевіна.
— Що?! Ти хоча б ставив тієї ночі акумулятори на зарядку?
— Ставив, але кабель, мабуть, відійшов...
— Та щоб тебе! Казав мені Фелер не доручати тобі навіть прості речі.
— Чого це ти розкричалась, як жінка. — Мефорій перейшов у оборону.
— Ладно, грець з тобою. Скільки ми пролетимо?
— Не більше десятьох хвилин.
— Чорт… і що робити… — Селевін сів з грюкотом на бокове крісло.
— Пропоную, тільки пропоную подзвонити Фелерміту.
— Я Малфія вже не можу відрізнити твої жарти від серйозних слів. Ну
і що скажімо йому?
— Правду, начебто…
— Правду?! Та він нас точно заб'є, і то в кращому випадку.
— Ой та не вганяй пургу собі в голову, нормально Фелерміт нас
зрозуміє, він переймає деякі риси характеру у Келзея.
— Ти вже це казав, я не такий дурень щоби довіряти твоїм
застереженням.
— Але подзвонити все одно потрібно. Ти дзвониш перший!
— Добре, ти в нас і так дегенерат, тільки жартувати зле вмієш.
— Перший раз мій діагноз допоміг мені. — Мефорій зняв перед собою
телефон і передав Селевіну, не відволікаючись від штурвала.
— Збав хід! — наказав Селевін набираючи номер, — турбіни жужать і
глушать мій голос.
— Що таке? — запитав голос з телефону.
— А— а— а, е…
— Імпровізуй. — шепнув Мефорій.
— Це ти Малфек? тебе хто до телефону підпустив? — Прогримів
голос Фелерміта.
— Ми тут летіли й нас підбили…
— Як це підбили?
— Хтось стрельнув і відбив нам двигун, і через це ми не пролетимо
більше ніж вісім хвилин.
— Погано… то де ви зараз?
— Пролітаємо над Зеленоградом.
— О, та це неподалік бази Келзея, він зараз якраз мав поїхати в Кітеж
— град.
— Якось стрьомно туди їхати...
— Інших варіантів не має. Все я зайнятий до мене гості прийшли. —
Фелер відключився.
— Нас підбили? Фелер зрозумів, що ти його дуриш. — Сказав
Малфек.
— Тоді міняй курс на…
— Я знаю куди летіти, там якраз стоянка для гелікоптерів.
Коли транспорт сів на землю, вони вистрибнули з нього і побігли до
спального району. Через пару хвилин потрібний будинок із сотень
вистроєних в ряд показався у всій красі.
— Так, — сказав Селевін, — я іду в тунель, а ти пробуй зломати двері.
— А чому мені найважче?
— Не сперечайся, йди.
Селевін побіг за будинки. В дерев'яній альтанці, він відсунув стіл і