Лисина патологоанатома доктора Лазаріуса блищала від поту. Відповідно до слідчих інструкцій, він не міг відслонити штори на вікнах, а єдине, чого він міг торкатися, були тіла вбитих. Ці двоє були ще теплими. Тримаючи в зубах ліхтарика, Лазаріус нотував у записнику свої спостереження. Тіло радника Едуарда Ґайссена висіло на люстрі, що нагадувала величезного павука з позліплюваними воском ніжками. До однієї з них фортепіанною струною й було прив’язано жертву. Руки були зв’язані такою самою струною. Друга нога звисала під дивним кутом і виглядала так, наче її виламали зі стегнового суглоба. У зубах стирчав шматок роздертого простирадла. На голові зяяла велика рана. Зарослі волоссям спина й сідниці були посмуговані синіми набряками й опухлостями. Мокк глянув на мертву дівчину й одразу збагнув, що ці рани залишив шпіцрутен, що його вона затискала в правій руці. Мокк підійшов до мертвої повії. Знайоме, ледь випнуте підборіддя. Намагався пригадати, звідки він її знає.
«Сексуальні уподобання й імовірні збочення: бісексуалізм, перевдягання повією, одягання коштовностей на голе тіло, тривалі пестощі перед статевим актом».
На столі стояв величезний патефон із платівкою. Голка патефону, потріскуючи, робила невеликі оберти. Дівчина сиділа на канапі, розкинувши руки й ноги. Її голова виявилася майже повністю відтятою, а потилиця спиралася на худеньких лопатках. Очні ямки заповнилися брунатною кров’ю. Чорна смуга крові липкою масою заливала очі, спливала скронями й вузькими струмочками оточувала її гарні вуста. Усе це жахливо спотворювало її та унеможливлювало розпізнання.
— Він відрубав їй голову багнетом і виколов очі, — мовив Лазаріус і розпочав внутрішнє обстеження. — Вона була венерично хвора. Перед смертю не мала статевого акту. Сліди проникнення відсутні.
«Перенесені та існуючі захворювання: не знаю».
Кров Ґайссена після того, як його прив’язали до люстри, липкою й густою масою наповнила череп. Тиск підвищувався, червоніли скроні, у вухах чимраз швидше пульсувало. Милосердний багнет, спрямований у пахову артерію, поклав кінець стражданням консервативного радника, прихильника міцної батьківської влади, завсідника дешевих мебльованих кімнат і любителя опери.
«Політичні погляди й партійність: прихильниця націонал-соціалістів, власне кажучи, захоплення примітивною силою її членів».
— Вони сконали дві години тому, — порушив мовчанку Мюльгауз. — Я допитав «мадам». Вона не знає, ким був убитий. Його особа відома лише нам: Елерсові, вам і мені. Ага, ще Круммгельц, але той пари з вуст не випустить… У Круммгельца було нічне патрулювання. Він був сам. Це його викликала вражена власниця борделю. Тепер те, що нам відомо: Ґайссен приходив не дуже часто, але регулярно. Завжди о шостій ранку, коли більшість дівчат спала міцним заслуженим сном. Він хотів зберегти incognito. Домовлявся завжди з однією й тією самою дівчиною. По телефону. З цією зустрівся уперше. Вона була новенька. Насолоджувався нею під оперу, — Мюльгауз глянув на платівку «Перстень Нібелунгів». — Отже, нам відомо, що він любив. Оперу. В алькові й поза ним.
«Позасексуальні зацікавлення: музика Малера; улюблені речі й страви: плюшеві ведмедики, берлінська порцеляна, кава навпіл з молоком, маківник, черешневий лікер від Фахе, цигарки „Асторія“, сильні чоловіки з різким запахом».
— О шостій ранку, — продовжував Мюльгауз, — у борделі не було жодного іншого клієнта, усі дівчата, окрім цієї, спали. Власниця також. Єдиними, хто не спав, були наші коханці й охоронець Франц Перушка. До його обов’язків належить нагадувати клієнтам, якщо вони перевищують оплачений час. Перушка кілька разів постукав у двері і, не дочекавшись відповіді, увійшов, побачив цю «романтичну сцену» й розбудив власницю. Та в істериці вибігла на вулицю й помітила Круммгельца, що патрулював вулицю. Той зателефонував до Елерса, який чергував сьогодні вночі, а Елерс безуспішно намагався додзвонитися до радника Ебергарда Мокка. Він не знав, що ви не підходите до телефону. Тоді він зателефонував мені. Я приїхав сюди, оглянув місце злочину й поїхав по вас. Ось і все.
— Я сьогодні з похмілля, — Мокк потер пальцями спухлі повіки. — І, певне, тому мені не все зрозуміле. У борделі був ще хтось, хто не спав. Убивця. А може, ні… Може, справді, лише троє не спали.
— Не розумію.
— Це я не розумію ваших дій, Herr Kriminaldirektor. Ґайссен висить на люстрі. Його повісив там хтось надзвичайно сильний. Окрім радника, єдиним і дуже сильним чоловіком був охоронець Франц «як-там-його». Отож я запитую: чи Франц «як-там-його» сидить у комісаріаті й визнає свою провину? Його взагалі хтось заарештував, Herr Kriminaldirektor? Де він?