— Нічого не розумію, Ріхтере. — Кнюфер дрижав від холоду. — Вони гратимуть на панну Лебетзайдер?
— Так. — Ріхтер натягнув капелюха на очі. — І то завтра, за моїм столом. Опівночі. На одній шальці фон Фінкль ставить свою подругу, на іншій фон Штітенкротт — три тисячі марок. Якщо режисер виграє, він отримає жетони на цю суму, якщо виграє шеф — панна Лебетзайдер на якийсь час залишиться в нашому казино. Це лише одна гра на чорне-червоне. І все. Одна гра. Ва-банк.
Кнюфер відчув, як у нього задрижали коліна.
— Зимно тут, у цьому парку, — буркнув він. — Ходімо випиймо чогось. Ведіть. Ріхтере.
Круп’є поправив рукавички й швидко побіг парком. За ним рушив Кнюфер. Нічний Вісбаден оздоблювали святкові ліхтарики. Незважаючи на піст, винарня «Енте» у «Нассауер Гоф» вирувала життям. Під пам’ятником імператорові Фрідріху тріскалися від морозу губи якоїсь пари, що безтямно цілувалася. Вусатий обер-поліцмейстер пояснював якомусь добродію напідпитку, як йому пройти до Терм імператора Фрідріха. Ріхтер схопив Кнюфера за рукав і затяг до однієї з брам, де знаходилася кнайпа «Ганкес міт Музік», у якій пахло цибулевим сиром. Вони сіли в якомусь темному кутку, й круп’є замовив два кухлі глінтвейну «Аппельвой».
— Скажіть-но мені, Ріхтере, — Кнюфер поклав на стіл десятимарковий папірець, — якщо фон Фінкль програє, як довго панна Лебетзайдер залишатиметься в казино й що вона там робитиме.
— За те, що я вам сказав би, — Ріхтер розчепірив пальці на банкноті. — За те, що я вам скажу, — поправився він, — я можу втратити роботу… До біса! Ви мій добрий дух… У нас є ще одне казино… Неофіційне… У підвалі… Там грають дуже багаті клієнти. У ролі круп’є — голі вродливі жінки. Якщо гравець виграє дуже велику суму, а її розміри залежать від вміння й азарту гравця, у нагороду він отримає на одну ніч жінку-круп’є, за столиком якої він грав. Ви собі й не уявляєте, що робить хіть із цими чоловіками. Мало кому вдається виграти дівчину, вони програють купу грошей, і все-таки знову приходять… задля панни Лебетзайдер вони гратимуть, як божевільні. Досить на них глянути. Наш шеф знає, що робить…
— Як довго панна Лебетзайдер мала би працювати в таємному казино? — повторив питання Кнюфер.
— Не менше ніж два місяці. Продовження терміну — то вже добровільний вибір нашої білявої Венери.
— Коли відбудеться гра?
— Завтра опівночі. Шеф хоче запросити кількох знайомих журналістів і клієнтів неофіційного казино, які охоче оглянуть новий товар. Гадаю, вас вони теж запросять, ви ж бо чимало виграли за моїм столом.
— Ви не берете до уваги ще одного. — Вихиляючи глінтвейн, що пахнув гвоздикою й корицею, Кнюфер намагався приховати тремтіння рук. — Адже ця панна може відмовитися. До того ж зовсім не означає, що фон Фінкль повинен програти.
— Не думаю, — відказав Ріхтер і заслонив брудну фіранку, котра, якби була цілою, відокремлювала б їхній столик від решти зали. — Я бачив у казино багатьох відчайдухів, які вважали, що гра — це остання і єдина можливість здобути гроші. Загалом всі вони переховувалися, а їхні імена були такими ж справжніми, як і в того аристократа-режисера, від якого за версту смердить жидом, і цієї псевдоавстріячки з її баварським акцентом, їм немає чого втрачати, вони на все готові задля ще одного шансу.
— Спасибі вам, Ріхтере. — Кнюфер кинув на стіл ще одну банкноту. Він уже хотів було піти, але круп’є притримав його за рукав. Як на свій вік, він був дуже сильним. Вочевидь, він вправляв м’язи не лише за рулеткою.
— Вони зроблять все і все програють, — круп’є уважно поглянув на Кнюфера. — Всі як один. Без винятку. Пам’ятайте про це.
Вісбаден,
середа 14 грудня,
чверть до півночі
Райнер Кнюфер набрав срібною ложечкою червоного кав’яру й оздобив ним шматочок чорного хліба з борошна грубого помелу. Тоді в половинку цитрини вкрутив кришталевий конус із поздовжньою різьбою, вміщений у круглій формочці. Формочка наповнилася соком. Декілька його крапель присмачило нудний смак кав’яру. Кнюфер запив цей шматок шампанським і знову витяг запрошення, власноруч написане директором.
Маю за честь запросити Шановного Пана на особливу партію 14 грудня ц. р. опівночі, у головній залі казино. Після партії запрошую на раут, який відбудеться в підвалах казино. Запрошення стосується виключно Шановного Пана Райнера Кнюфера, без супроводжуючих осіб.