Обер-бургомістр фон Шреттер відкрив овальну скриньку із сигарами. Усі, крім Мюльгауза, закурили.
— На своїх лекціях фон Орлофф доводить, що він має рацію, — Мокк випустив кільце диму. — Він стверджує, що за останній час повторилися три вбивства, вчинені кілька століть тому. Деталі його промови записали мої люди… А зараз я попрошу нашого експерта, доктора Лео Гартнера, продовжити мою розповідь. Через біль горла я не можу довше говорити…
— Ваше превосходительство, — Гартнер зазирнув до Моккових нотаток. — Шановні панове. Першою фон Орлофф наводить історію «Дзвона грішника». Вона, певне, вам знайома? — І хоча цю історію знала будь-яка німецька дитина, Гартнер не дозволив себе перервати. — Цю історію переказав Вільгельм Мюллер у своєму відомому вірші «Відлив дзвона в Бреслау». Підмайстер одного бреславського ливарника в чотирнадцятому столітті не послухався свого господаря й відлив дзвін для собору св. Марії Магдалини всупереч його наказові. Той так розсердився, що вбив підмайстра…
— Як стверджує фон Орлофф, — втрутився Мокк, — згідно найновіших історичних досліджень, цього підмайстра було замуровано живцем у кам’яниці «Під Грифами» на Ринку. Це сталося 12 вересня, — він зазирнув у Райнертів рапорт, — 1342 року. А тепер повернімося до сучасності.
28 листопада ми знайшли в кам’яниці «Під Грифами» тіло замурованого живцем Еміля Ґельфрерта, музиканта, що працював у Концертному залі. До його жилета було причеплено листок з календаря, датований 12 вересня 1927 року. Поліційний лікар Лазаріус підтвердив, що смерть Ґельфрерта настала в серпні-вересні. У чотирнадцятому сторіччі підмайстер ливарника, тобто хтось, хто слухає й аналізує звучання дзвона, а кілька місяців тому — хтось, хто професійно займається звуком.
— І сенатор Ґайссен теж? — видушив із себе фон Шреттер.
— Далі в хронологічному порядку, — Мокк проігнорував це запитання. — Через якийсь час, 29 листопада, ми знайшли почетвертоване тіло безробітного Бертольда Гоннефельдера. На столі лежав календар із зазначеною датою 17 листопада. Нам не довелося питати доктора Лазаріуса, коли настала смерть…
— Це сталося на Ташен-штрасе, 23/24, — Гартнер обожнював аудиторію, а обер-бургомістр виявився вдячним слухачем, його аж розпирало від цікавості, — там, де колись були міські фортифікаційні укріплення за Олавською брамою. У 1546 році приблизно на цьому місці було четвертовано такого собі слюсаря Тромбу. Убивця й мотиви нам невідомі. Найгірше те, що убивця з нами грається. Будинок, у якому мешкав Гоннефельдер, це кам’яниця «Під Золотим Серцем Дзвона»…
Запала гнітюча мовчанка.
— Там слюсар, і тут безробітний слюсар Бертольд Гоннефельдер, — перервав мовчанку Мокк, ледь роздратований намаганнями Гартнера торкнутися поліційної справи. — Третя жертва вам знайома. Відомі також обставини вбивства. Сенатора Ґайссена й повію Розмарі Бомбош було вбито точнісінько так, як майже п’ятсот років перед тим камергера австрійського цісаря Альберта II. Цісар обрав Бреслау своєю базою для наступу під час війни з польським королем Казимиром Ягеллончиком за чеський трон. Його камергер…
— Як пише Бартезій, — Гартнер вирішив, що минувшина — це його парафія, і підхопив Моккові слова, — він 9 грудня пішов до якогось лупанару в Миколайському передмісті. Там його вбили й пограбували. Повію також було вбито. На жаль, про деталі в Бартезія не сказано нічого…
— 9 грудня, — закінчив Мокк, — в обіймах повії було вбито радника Ґайссена. Це сталося на Бургфельд 4, тобто на Миколайському передмісті.
Почувши останні слова Мокка, обер-бургомістр почервонів і витяг коробочку з вічним пером. Він кілька разів відкрив і закрив її, і гості побачили якусь вигравірувану посвяту. Лисина фон Шреттера дедалі червонішала, а тоді стала пурпуровою.
— То що ви, власне кажучи, тут робите! — гаркнув він раптом і рвучко підвівся. — Ви прийшли до мене, аби просити дозволу на арешт якогось російського маркіза?! — Пухкий кулак з усієї сили торохнув об стіл. — Чому ця тварюка ще не сидить у вас на Шубрюкке?! Ви що, хочете дочекатися наступних злочинів?!
— З вашого дозволу, — до розмови вперше втрутився Мюльгауз. — Ваше превосходительство, ви самі зауважили, що про злочини пишуть у газетах, які фон Орлофф, напевне, читає. Свої докази він представляє на лекціях, завжди після скоєння злочину, або ж, як встановили учора в читальному залі радник Мокк і доктор Гартнер, після появи інформації в пресі. Отож, у нас немає жодної зачіпки, щоб його заарештувати. Жоден суддя не оголосить вирок людині лише тому, що якісь убивства та використовує як аргументи наближення кінця світу. Це лише слід, що спрямовує нас до фон Орлоффа й спричиняє, що він або хтось із його секти опиняється під підозрою.