Майор, напевно, вирішив, що Атаджанов спасував перед ним. Він випив склянку води і почав промовляти далі, рубаючи повітря долонею.
— Народ — це означає маса різних людей; як можна їм довіряти?! Вороги, звичайно, постараються скористатися з нагоди очорнити нас з допомогою нашої ж анкети. А інші нікчеми докладуть зусиль, аби влізти в наші ряди під виглядом помічників і розвалити роботу. Міліція це свята святих, не кожен має право входити до неї.
Халіков хотів налити собі води, але графин був порожній. Тоді майор махнув рукою, зійшов з трибуни і попрямував до свого місця, махаючи графином, який прихопив з собою ненароком.
— Треба покінчити з безконечними нарадами, різними там анкетами і переходити до практичних справ! — вигукнув він, ідучи.
На трибуну піднявся начальник пожежної команди Самад-ака Кадиров. Не знаючи, з чого почати, він вийняв з кишені величезний носовик, витер товсту шию, червоне добродушне обличчя. Потім похитав головою, широко усміхнувся.
— Друзі, — почав він нарешті, — от ви мене знаєте: вигляд у мене, наче вчора приїхав з курорту. Я здоровий, помірно гладкий, як каже герой одного мультфільму, веселий, бадьорий. А чому? Тому, що я і мої хлопці майже нічого не робимо. (Сміх у залі). Правильно, правильно, поки ми примчимо на пожежу, народ, дивись, уже погасив її. Бо що не махалля, що не будинок — скрізь ми організували добровільні пожежні дружини. От що таке — народ. А хто з народом, той завжди бадьорий, веселий і здоровий. Та-ак, товариші, велика це сила — народ, він може і підпалити, і погасити. Не можна не направляти, не користуватись цією силою, товариші, це просто грішно… Ось тоді, товаришу Халіков, може б, і ти трохи поправився б, на людину став схожий. Ти подивись на себе: жовто-блідий, начебто квітка, що виросла в горщику. Менше в'їдливості, ущипливості, розгладь зморшки на лобі, постарайся бути ближче до людей! Ось тоді і плову будеш уминати цілі тарелі, і для шахів час знайдеться. (Оплески…) Товариші, ось моя пропозиція: цю анкету якнайшвидше розповсюдити серед населення. І ще одне я хочу сказати. Це вже моя скарга, так би мовити. Нещодавно ми проводили змагання серед добровільних пожежних дружин району. Товаришко Хашимова, де ті призи, що ви обіцяли переможцям? Чи накажете мені роздарувати замість них наші пожежні машини?!
Не помилюсь, якщо скажу, що на цих зборах усі оплески дісталися Самаду-ака. Сходячи з трибуни, він розкланявся, наче артист естради, потім гукнув Халікову:
— Послухай, друже, розгладь зморшки і усміхнися хоч трохи, адже тут ніхто не вкрав у тебе сніп конюшини!
Нарада тривала до третьої години дня. Доповідачі один за одним піднімалися на трибуну, і кожен другий заперечував першого, одне слово, бій був — аж пір'я летіло. Коли висушили сім графинів води, порішили ставити питання на голосування. За розповсюдження анкети проголосувало дев'ятнадцять душ, проти — сім. Халіков зробився синьо-зеленим, як помідор після перших приморозків.
Одинадцять тисяч помічників
Таким чином, робота закипіла. На тридцять тисяч анкет ми одержали чотирнадцять тисяч відповідей, і листи продовжують надходити по триста-чотириста штук щоденно. Читати їх, розкладати за змістом у різні ящики доручили шести учителям, що висловили бажання допомагати нам. Спеціально виготовили тринадцять ящиків з написами: «Пропозиції», «Критика», «Подяки», «Скарги» і т. ін.
Надійшли листи від продавців і працівників громадського харчування з подяками міліції. Якийсь директор складу будівельних матеріалів надіслав любовного вірша, присвяченого начальникові міліції і заввідділом бехеес; щоправда, в кінці він зробив приписку, в якій просив скоротити число перевірок і ревізій. Всі продавці двадцять четвертого м'ясного магазину поклялися записатися в дружинники. У кінці листа вони пропонували запровадити в торгівлі м'ясом новину: не ділити яловичину й баранину на сорти, а продавати все підряд. Видно, вони цю «рацпропозицію» давно впровадили і хотіли, щоб ми видали патент на цей «винахід». Ще вони просили провести серед покупців роз'яснювальну роботу, переконати, що м'ясо цього року вдалося дуже костисте й жилаве. Вихователька дитячого садка пропонувала упекти в тюрму кожного чоловіка, що випиває. Один громадянин присягався ніколи не порушувати громадського порядку, якщо ми зуміємо трошечки вкоротити язика його дружині.
Серед таких безглуздих кореспонденцій траплялось і чимало ділових, дуже навіть серйозних. Наприклад, робітники вагоноремонтного депо писали: «Ми зовсім незадоволені методами боротьби з п'янством і алкоголізмом. Що за користь від того, що ви привозите п'яницю, який валяється у багні, мов свиня, у витверезник, одмиваєте під душем і вкладаєте в чисту постіль, наче дорогого гостя?! Та ми й самі винні — в себе на роботі не боремося з ними як слід. Таких людей треба саджати на ішака задом наперед, обвісити порожніми пляшками і, пригнавши на найвелелюднішу міську площу, ганьбити всенародно…» Працівниці шовкоткацької артілі запропонували вибирати дружинників на загальних зборах підприємств, у махаллінських радах на певний час і регулярно заслуховувати їхні звіти.