Ну що, подай на мене в суд, думає він. Ти нічого не пам’ятаєш, а я зайнятий.
Він не завдає собі клопоту ритися в контактах, просто набирає номер Фредді з голови. Від старих добрих часів «Discount Electronix» вона телефон не міняла.
Коли Ходжес перепрошує і виходить до туалету, Джером чекає, доки зачиняться двері, а тоді підходить до Холлі, яка стоїть коло вікна і дивитися на снігопад. Тут у місті ще світло, і сніжинки танцюють у повітрі наче всупереч законам тяжіння. Холлі знову схрестила на грудях руки так, щоб обхопити себе за плечі.
— Наскільки йому погано? — тихо питає Джером. — Щось він недобре виглядає.
— Це рак підшлункової залози, Джероме. Хіба може людина з таким виглядати добре?
— Він узагалі зможе цей день витримати, що скажеш? Бо він хоче, і, мені здається, від того йому стане легше.
— Ти хочеш сказати — від Хартсфілда? Від довбаного Брейді Хартсфілда. Навіть при тому, що він, довбись він, мертвий.
— Так, я це маю на увазі.
— Я вважаю, що це погано. — Холлі розвертається і з зусиллям дивиться йому в очі: від цього вона завжди почувається немов оголеною. — Ти помічав, як він за бік хапається?
Джером киває.
— Він так уже тижнями робить і каже, що в нього нетравлення. До лікаря його практично я загнала. А коли він дізнався, що з ним, пробував збрехати.
— Ти не відповіла. Він зможе протриматися до кінця дня?
— Мабуть. Сподіваюся. Бо ти маєш рацію, йому це потрібно. Тільки ми не повинні його залишати. Обоє. — Холлі відпускає одне своє плече й бере хлопця за зап’ястя. — Пообіцяй, Джероме. Не відсилай худеньку дівчинку додому, щоб хлопці гралися в своїй хатинці на дереві самі.
Він знімає її руку зі свого зап’ястя і тисне її.
— Не хвилюйся, Холліберрі. Наша банда не розпадеться.
— Алло? Це ви, Докторе Z?
Брейді не має часу гратися з нею. Сніг густішає з кожною секундою, а драндулет Z-Боя на лисій гумі і з понад сотнею миль пробігу не здужає боротися зі сніговою бурею, коли та розгуляється. За інших обставин він хотів би знати, як це вона досі жива, але оскільки назад повертати й виправляти ситуацію він наміру не має, то це питання цікавить його суто теоретично.
— Ти знаєш, хто я, і я знаю, що ти намагалася зробити. Іще спробуй — і я пошлю до тебе тих, хто стежить за твоїм домом. Тобі пощастило вижити, Фредді. Я за другим разом долю не спокушатиму.
— Вибачте… — майже шепоче Фредді. Це зовсім не та люта і бунтівна дівка, яка працювала в «Кіберпатрулі» й висловлювалася виразами на зразок «йоб тебе і твою матір!». Але вона й не до кінця зламана, інакше зараз би не полізла колупатися в той сайт.
— Ти комусь казала?
— Ні! — Здається, сама ця думка її жахає. Жахає — це добре.
— А скажеш?
— Ні!
— І це правильна відповідь, бо якщо скажеш — сама знаєш, що буде. Ти під ковпаком, Фредді, не забувай.
Він скидає, не чекаючи на відповідь. Його більше лютить, що вона жива, ніж те, що вона намагалася зробити. Чи повірить вона у вигаданих людей, які стежать за будинком, навіть з огляду на те, що він, виходячи, вважав її мертвою? Він гадає, що так. Вона мала справу і з Доктором Z, і з Z-Боєм; хтозна, скільки ще дронів у його розпорядженні?
Хай там як, а зараз він нічого з цим не може зробити. Брейді має довгий-довгий досвід звинувачення інших людей у своїх проблемах, і зараз він винуватить Фредді в тому, що вона не здохла, як мала б.
Він перемикає передачу і тисне на газ. Шини пробуксовують на тонкому килимі снігу, що вкрив парковку перед зачиненим «порнопалацом», але на внутрішньоштатному шосе знову міцно зчеплюються із покриттям, де колись брунатні м’які заплечики уже біліють. Брейді розганяє машину Z-Боя до шістдесяти миль[56] на годину. Скоро це для таких умов буде забагато, але він триматиметься в такій швидкості, поки може.
«Що впало, те пропало» має спільну вбиральню з турагенцією, що в сусідньому офісі, але просто зараз Ходжес у чоловічому туалеті сам-один, за що і вдячний. Він схиляється над однією з раковин, тримається правою рукою за край, а лівою натискає на бік. Ремінь у нього досі не розстібнутий, а штани висять на фігурі під вагою кишень: дрібні гроші, ключі, гаманець, телефон.
Він прийшов сюди справити велику потребу — звичайна фізіологічна дія, яку він усе життя виконує. Але щойно натужився, як у лівій половині живота його пройняв просто термоядерний біль. Порівняно з ним усі ті болі, які він мав раніше, здавалися легенькою увертюрою до майбутнього концерту, і якщо зараз йому погано, то страшно подумати, що буде далі.