Тепер, заспокоївшись, він уже уявляє, що можна зробити зі старим копом на пенсії, якщо той надумає примчати кавалерійським наскоком, як у фіналі вестерна з Джоном Вейном. Брейді бере «заппіт» і вмикає. Дивлячись на рибок, він згадує уривок з поезії, яку читав у школі, і повторює його вголос:
О, не питай: «У чому справа?»
Час на візит — ходімо вже, їй-право.[59]
Він заплющує очі. Метушливі рожеві рибки стають метушливими червоними цятками, і кожна з них — колишній глядач того концерту, який просто зараз дивиться у свій «заппіт» і сподівається виграти приз.
Брейді обирає одну з цяток, зупиняє її й дивиться, як вона розквітає.
Немов троянда.
— Звичайно, в поліції є якийсь відділ комп’ютерної експертизи, — каже Ходжес, відповідаючи на запитання Холлі. — Якщо можна цих півставочників називати відділом. Та ні, вони мене не послухають. Зараз же я просто цивільний.
Та й найгірше навіть не в цьому. Він не просто цивільний, а такий, який раніше служив у поліції, а коли пенсіонери пхають носа у справи копів, до них звертаються: «дядьку». Поваги в цьому ні на гріш.
— То зателефонуй Пітові, і хай він влаштує, — каже Холлі. — Бо цей довбаний самогубчий сайт треба знищити.
Вони повертаються в «центр управління» Фредді Лінклаттер. Джером сидить у вітальні з Фредді. Ходжес не схильний думати, що вона тікатиме: Фредді панічно боїться тих — імовірно, вигаданих — людей, які нібито стежать за будинком. Але поведінку людини під кайфом передбачити важко. Крім хіба того, що такі люди схильні доганятися.
— Телефонуй Пітові, хай один із комп’ютерних спеців зв’яжеться зі мною. Будь-який електронщик, який має бодай половину мізків, здатний завалити сайт синхроном.
— Це як?
— Влаштувати синхронну атаку. Для цього треба вийти на мережу BOT і… — Вона бачить вираз обличчя Ходжеса: той, вочевидь, нічого не зрозумів. — Та хай. Сенс у тому, щоб завалити сайт запитами на послуги — тисячами, мільйонами запитів. Тоді ця довбана штука ними подавиться — і сервер впаде.
— Ти таке можеш?
— Я не можу, і Фредді теж не може, а от у поліцейських електронщиків може бути достатньо комп’ютерної потужності. Якщо з їхніх машин це неможливо, то хай Піт звертається до міністерства нацбезпеки. Адже це — проблема безпеки, правильно? На кону життя.
Так і є — і Ходжес телефонує. Але Піт не відповідає: телефон каже: «Залишіть голосове повідомлення». Тоді Ходжес телефонує бойовій подрузі Кассі Шин, але слухавку бере колега і каже, що в матері Кассі сталося щось таке, як глікемічна криза, — і Кассі повезла її в лікарню.
На безриб’ї доводиться телефонувати Ізабель.
— Іззі, це Білл Ходжес. Я намагався знайти Піта, але…
— Піта нема. Все. Капут.
Одну жахливу мить Ходжес думає, що Піт помер.
— Лишив у мене на столі записку. Написав, що йде додому, вимикає мобілу, витягає з розетки стаціонарний і спатиме добу. Далі він написав, що сьогодні — його останній день служби в поліції. Він це може — навіть із відпустки не має потреби брати, якої в нього накопичилося страшне скільки. У нього на пенсії буде чимало особистого часу. І краще викресліть ті проводи на пенсію зі свого календаря. Сходіть краще в кіно зі своєю пришелепуватою подружкою.
— Ми мене звинувачуєте?
— Вас і вашу зацикленість на Брейді Хартсфілді. Ви заразили цим Піта!
— Ні. Він хотів розслідувати справу. А от ви хотіли скинути її з рук і сховатися в найближчу нору. Маю сказати, у цьому я на боці Піта.
— От бачите? Бачите? Я про це й кажу! Схаменіться, Ходжесе, ви в реальному світі! Я востаннє вам кажу: якщо ви не припините пхати свій довгий дзьоб не в свою…
— А я вам, блядь, скажу, що коли ви хочете бодай якогось шансу на підвищення, то прошу витягти голову зі сраки й послухати мене!
Він сам не встигає замислитися, як із нього вихоплюються ці слова. Він боїться, що вона кине слухавку, а якщо так, то куди йому йти потім? Але у відповідь — вражена тиша.
— Самогубства. Приходили повідомлення про які-небудь іще самогубства, відколи ви приїхали з Цукрових гірок?
— Не зна…
— То дивіться! Просто зараз!
Він чує, як Іззі цокотить клавіатурою секунд із п’ять. Потім:
— Щойно одне повідомлення прийшло: хлопчик у Лейквуді застрелився. На очах у батька, який і повідомив. В істериці, як і слід було чекати. А як це…
— Скажи копам, які приїдуть, пошукати на місці «заппіт». Такий, як Холлі знайшла в домі Еллертон.
— Знову? Та у вас як платівка заїла!