Усі вертаються до офісу «Що впало…» «джипом» Джерома. У задній частині навалено Джеромових речей, так що Фредді має сісти на коліна комусь, і це точно буде не Ходжес. У такому стані, як він зараз, це неможливо. Тож він сідає за кермо, а Фредді сідає на коліна Джеромові.
— Ох ти ж, просто якесь побачення з Джоном Шафтом[60], — дурнувато посміхається Фредді. — Отим здоровенним приватним детективом, за яким дівки штабелями падають.
— Гляди — ще звикнеш! — відгукується Джером.
Дзвонить мобільний Холлі. Це такий собі Тревор Джеппсон із поліційного відділу комп’ютерної експертизи. Холлі невдовзі переходить на геть незрозумілий Ходжесові жаргон, говорить про якесь BOT і чорні мережі. Те, що сказав цей чоловік, схоже, їй сподобалося, бо закінчує розмову вона з усмішкою.
— Він іще ні разу синхрону не влаштовував. Тішиться, як іменинник!
— Наскільки багато часу це займе?
— З паролем і ІР-адресою на руках? Не багато.
Ходжес паркується на одному з півгодинних проміжків перед Тьорнер-білдингом. Вони довго не затримуються — тобто якщо йому пощастить, то не затримаються, — а з огляду на нещодавню темну смугу, Ходжес гадає, що тепер Всесвіт винний йому щось хороше.
Він іде у свій кабінет, зачиняє двері, а тоді в потяганому записнику шукає номер телефону Беккі Хелмінгтон. Холлі пропонувала йому внести всі ці записи в телефон, але Ходжес усе відкладав цю справу. Ну от любить він свій старий записник. Може, тепер уже взагалі нема сенсу нічого міняти, думає він. Остання справа Трента і таке інше…
Беккі нагадує йому, що більше не працює у «Відрі»:
— Ви, напевне, забули?
— Не забув. Про Бабіно знаєте?
Її голос падає:
— Боже мій, знаю. Чула, що Ел Брукс — Бібліотечний Ел — убив дружину Бабіно і, можливо, його теж. Просто повірити не можу.
Я б вам багато такого розповів, у що важко повірити, думає Ходжес.
— Поки що Бабіно не варто викреслювати, Беккі. Я гадаю, що він в бігах. Він давав Брейді Хартсфілду якісь експериментальні ліки, і вони, можливо, зіграли якусь роль у смерті Хартсфілда.
— Господи, що, справді?
— Справді. Але далеко він заїхати не міг, адже насувається буря. Чи не знаєте, куди б він міг сховатися? Може, в Бабіно є дача чи щось таке?
Беккі навіть не замислюється:
— Ні, не дача, є мисливський табір. Не його особистий, звичайно. Він його винаймає разом з чотирма чи, може, п’ятьма ще лікарями. — Вона знову переходить на конфіденційний тон. — І чула, що вони там не лише полюють. Якщо ви розумієте, про що я.
— Де це?
— На озері Чарльз. У табору якась жахально випендрьожна назва. Так з ходу не згадаю, але Вайолет Тренх мала б знати. Вона там колись була на вихідні. Казала, що таких п’яних сорока восьми годин у неї ніколи в житті не було, і привезла звідти хламідіоз.
— Зможете їй зателефонувати?
— Звичайно. Але якщо він в бігах, то він може бути й у літаку, розумієте. Може, в Каліфорнії, а то й за океаном. Зранку літаки ще злітали й сідали.
— Не думаю, що ми наважимося поїхати з поліцією шукати його в аеропорті. Дякую, Беккі. Передзвоніть, будь ласка.
Він іде до сейфу й набирає код. Шкарпетка з кульками від підшипників — «веселий ляпанець» — лежить удома, а от обидва пістолети на місці. Перший — «ґлок» сорокового калібру, який він носив на роботі. Другий — модель «вікторі» 38-го калібру. Батьків. Він бере полотняний мішок із верхньої частини сейфу, кладе туди зброю і чотири коробки з набоями, потім туго зав’язує мішок.
Ну що, Брейді,тепер мене серцевий напад не зупинить, думає він. Цього разу це звичайний рак, і з таким я жити можу.
Така думка так його дивує, що аж смішить. Сміятися боляче.
З другого кабінету чути оплески. Ходжес переконаний, що розуміє, чого вони стосуються, і не помиляється. На комп’ютері Холлі видно повідомлення: «ZEETHEEND ПЕРЕЖИВАЄ ДЕЯКІ ТЕХНІЧНІ НЕГАРАЗДИ» Унизу напис: «ЗАТЕЛЕФОНУЙТЕ 1-800-273».
— А це Джеппсон придумав, — каже Холлі, не підводячи очей від того, що робить. — Це Національна гаряча лінія запобігання самогубствам.
— Здорово! — каже Ходжес. — І ти молодчина — жінка з прихованими талантами!
Перед Холлі лежать рядочком косяки. Із тим, який щойно скрутила вона, виходить рівно дванадцять.
— Ух вона й швидка! — захоплюється Фредді. — А акуратні ж які! Наче машиною робилися!
Холлі виклично дивиться на Ходжеса:
— Мій терапевт каже, що вряди-годи викурити цигарку з марихуаною цілком можна. Якщо не зловживати. Як дехто. — Погляд Холлі повзе в бік Фредді, потім до Ходжеса. — Ну і це не мені. Це для тебе, Білле. Тобі треба.