— Я б хотів, щоб ви негайно пішли до гастроентеролога. Тобто сьогодні. Найкращий у цій частині країни — Генрі Їп у лікарні Кайнера. Він направить вас до хорошого онколога. Напевне, цей товариш одразу порадить вам розпочати хімію й опромінення. Це може бути для пацієнта нелегко, ослаблює, але порівняно з тим, як це було навіть років із п’ять тому…
— Зачекайте, — каже Ходжес. Бажання сміятися, на щастя, минулося.
Стамос замовкає і дивиться на нього в ясному промінні січневого сонця. Ходжес замислюється. «Якщо не станеться дива, то це взагалі останній січень у моєму житті. Треба ж…»
— Які мої шанси? Не золотіть пігулку. У мене зараз дуже невідкладна справа в житті, можливо, надзвичайної важливості, — то я маю знати.
Стамос зітхає:
— Боюся, мізерні. Рак підшлункової — він, собака, такий підступний…
— Скільки в мене часу?
— З лікуванням? Може, рік. Може, два. А про ремісію навіть мо…
— Маю над цим подумати, — говорить Ходжес.
— Я не раз чув подібне, коли мав неприємний обов’язок говорити пацієнтам подібні діагнози, і завжди кажу їм те саме, що й вам зараз, Білле. Якщо ви стоїте на даху будинку, який горить, а тут прилітає вертоліт і спускає вам драбину — хіба вам треба подумати, перш ніж туди полізти?
Ходжес міркує над цим, і бажання сміятися повертається. Стримати сміх він може, але не усмішку. Усміхається широко й приємно:
— Може, й треба — а раптом у нього в баку лишилося тільки два галони[23] пального!
Коли Рут Скапеллі мала двадцять три роки і ще не починала нарощувати навколо себе той панцир, який є навколо неї зараз, у неї стався короткий і незграбний роман із не зовсім чесним чоловіком — господарем кегельбану. Рут завагітніла й народила дочку, яку назвала Сінтія. Це відбувалося в Дейвенпорті, штат Айова, де вона здобувала диплом медсестри в університеті Каплан. Вона зі здивуванням виявила, що стала матір’ю, а ще більше дивувалася, що батько Сінтії — сорокарічний чолов’яга з висячим пузом і наколкою «ЛЮБИТИ ЩОБ ЖИТИ І ЖИТИ ЩОБ ЛЮБИТИ» на волохатій лапі. Коли б він зробив їй пропозицію (він не зробив), то вона б із внутрішнім здриганням відмовилася. Дбати про дочку їй допомагала тітка Ванда.
Сінтія Скапеллі-Робінсон нині живе в Сан- Франциско, має чудового чоловіка (без наколок) і двох діточок, старший з яких — відмінник і скоро закінчить школу. У її домі панують тепло і затишок. Сінтія дуже дбає, щоб підтримувати таку атмосферу, адже в домі її тітки, де вона в основному зростала (тоді як мати почала вже нарощувати свій міцний панцир), було завжди емоційно холодно, багато звинувачень і зауважень, які зазвичай починалися словами: «Ти забула…» Емоційна температура здебільшого перевищувала точку замерзання, але вище за +7 підіймалася нечасто. Коли Сінтія ходила в школу, вона вже називала матір на ім’я. Рут Скапеллі нічого не мала проти цього; власне, це стало для неї навіть трохи полегшенням. Через роботу доччине весілля пройшло повз неї, але Рут надіслала молодятам подарунок — радіо з годинником. Нині Сінтія з матір’ю розмовляють раз чи двічі на місяць, вряди-годи обмінюються електронними листами. На розповідь: «Джош гарно вчиться в школі, потрапив до футбольної команди», — прийшла лаконічна відповідь: «Молодець». Сінтія ніколи не скучала за матір’ю, бо не дуже й було за чим скучати.
Того ранку молода жінка встає о сьомій годині, готує снідати чоловікові й синам, проводжає Хенка на роботу, а хлопців — до школи, споліскує посуд і кладе його в посудомийну машину. Йде до кімнати-пральні, складає одяг у машинку й запускає її теж. Ці ранкові справи вона виконує, ані разу не подумавши: «Не забудь…», тільки от десь у глибині ця думка в неї все ж думається, і так буде завжди. Посіяне в далекому дитинстві пустило глибоке коріння.
О дев’ятій тридцять вона запарює собі другу каву, вмикає телевізор (поглядає вона туди нечасто, але все ж яке-не-яке товариство) і ноутбук — перевірити, чи немає якихось електронних листів, крім регулярних розсилок з «Амазону» й «Urban Outfitters». Зранку є лист від матері, відісланий учора о 10:44 вечора, — отже, за часом Західного берега, о 8:44. Дивиться на тему листа — це одне слово: «Пробач».
Сінтія відкриває лист. Її серце починає шалено калатати.
Я жахлива. Я жахлива нікчемна сука. Ніхто мене не захищатиме. Я мушу це зробити. Я тебе люблю.