— Опа! Оце так старовина!
— Це моє! — кричить Барбара, — Віддай!
По другий бік вулиці якась жінка сміється і кричить пропитим голосом:
— Ану давай, сестричко, скажи йому! Скрути йому шияку!
Барбара тягнеться до свого «заппіта». Високий хлопець усміхається й підіймає його над головою.
— Віддай, кому сказала! Не будь козлом!
Тепер глядачів більшає, і Цибатий грає на публіку. Він відхиляється ліворуч, потім робить різкий крок праворуч: може, такий прийом він застосовує на баскетбольному майданчику. Поблажлива усмішка не сходить з його обличчя. Зелені очі блищать і танцюють. Кожна дівчина в школі «Тодгантер», мабуть, по вуха закохана в ці очі, і Барбара вже не думає про самогубство, і про чорнуватість не думає, і про те, який вона суспільно несвідомий мішок сміття. Зараз вона лише сердиться, а те, що він симпатичний, лютить її ще дужче. Вона грає в американський футбол в основному складі шкільної команди і тепер всаджує найкращий штрафний удар Цибатому в гомілку.
Він кричить від болю (але це якийсь такий веселий біль — і дівчина просто шаленіє від люті, бо вдарила таки з усієї сили) і складається вдвоє, схопившись за болюче місце. Тут Барбара вже дістає, куди треба, і хапає свій цінний жовтий пластиковий прямокутник. Вона розвертається і, майнувши спідницею, біжить на проїжджу частину.
— Люба, обережно! — кричить жінка з пропитим голосом.
Барбара чує вищання гальм, відчуває запах паленої гуми. Дивиться ліворуч і бачить автофургон, який суне просто на неї, передня частина аж хилиться: водій судомно тисне на гальмо. За брудним склом видно перелякані очі й відкритий рот. Вона підіймає руки, впустивши «заппіт». І ось уже знову Барбара Робінсон хоче чого завгодно, тільки не вмерти — але ось вона вже тут, на дорозі, і вороття нема.
От і приїхали, думає вона.
Брейді вимикає «заппіт» і дивиться на Бабіно з широкою усмішкою.
— Зробив її! — каже він. Вимовляє слова він чітко, не змазавши жодного звуку. — Погляньмо тепер, як зрадіють Ходжес і отой гарвардський мумба-юмба!
Бабіно добре розуміє, хто така «вона», і гадає, що від нього очікують зацікавленості в тому, що буде з нею. Але його вона не цікавить. Наразі він дбає про власну шкуру. Як це він дав Брейді втягти його в таке? Коли так вийшло, що в нього вже не було вибору?
— Я прийшов сказати саме про Ходжеса. Я не сумніваюся: він зараз їде сюди. До вас.
— Ходжес тут не раз бував, — каже Брейді, хоча, правда, старий коп-пенсіонер щось давненько не з’являвся. — Він так і вірив усе, що я в кататонії.
— Він починає все зіставляти. Він не дурень, ви ж самі не раз казали. Чи знав він Z-Боя, коли той був просто Бруксом? Він, певно, бачив його тут, коли приходив до вас.
— Уявлення не маю. — Брейді стомився, він задоволений. Тепер йому по-справжньому хочеться лише посмакувати смерть цього дівчиська Робінсон, а потім подрімати. Багато чого попереду, на нього чекають серйозні звершення, але зараз йому необхідно перепочити.
— Він не повинен бачити вас у такому вигляді. У вас щоки червоні, ви геть спітніли. Скидаєтеся на того, хто щойно переміг у міському марафоні.
— То не пускайте його. Ви можете. Ви ж лікар, а той — просто якийсь напівлисий старий хрін з соціальної безпеки. Зараз він не має навіть повноваження квитанцію на штраф виписати за прострочене паркування. — Брейді цікаво, як той нігер-косильник сприйме новину. Джером[28]. Чи заплаче? Чи впаде на коліна? Може, рватиме на собі одяг і битиме себе в груди?
Чи буде він звинувачувати Ходжеса? Навряд чи, але це було б найкраще. Це було б просто чудово.
— Добре, — каже Бабіно. — Так, ви маєте рацію, я це можу. — Він звертається рівною мірою до себе й до того, хто, з ідеї, є його піддослідним. А вийшов такий просто анекдот, чи не так? — Ну, принаймні не зараз. Адже, знаєте, в нього можуть залишатися якісь друзі в поліції. Може, навіть багато.
— Я їх не боюся і його теж не боюся. Просто не хочу його бачити. Ну, принаймні не зараз. — Брейді посміхається. — Після того, як він дізнається про дівчисько. Отоді я захочу його бачити. А тепер ідіть геть.
Бабіно, який нарешті починає розуміти, хто тут господар, виходить із палати Брейді. Як завжди, велике полегшення — виходити звідси собою. Бо щоразу після того, як він, побувавши доктором Z, перетворюється на Бабіно, до тями повертається дедалі менша частина доктора Бабіно.