Кімната відпочинку для робітників обслуговування також порожня, так само душ і роздягальня біля нього. На деяких шафах висять замки, але більшість відімкнена. Він зазирає в шафу за шафою, перевіряє розміри, доки знаходить сіру сорочку й робочі штани, які приблизно підходять Бабіно. Він знімає одяг лікаря й перевдягається в робочу форму, не забувши прихопити й пляшечку таблеток, узяту з ванної лікаря. Це потужна суміш ліків містера й місіс Бабіно. На одному з гачків коло душової він бачить останній штрих до образу — бейсболку з червоно-синім логотипом команди «Бабаки». Бере її, підтягує стрічку на потилиці й насуває шапку на лоба, намагаючись сховати під неї всю сріблясту гриву Бабіно.
Він іде через весь відсік А і завертає ліворуч до лікарняної пральні, де задушливо і парко. Дві працівниці сидять на пластикових стільцях між двома рядами гігантських сушарок «Foshan». Обидві міцно заснули, в однієї в поділ зеленої нейлонової спідниці перекинулася коробочка з печивом-тваринками. Далі, за пральними машинами, коло шлакоблокової стіни стоять два візки з пранням. Один повний лікарняних сорочок, а другий — чистої постільної білизни. Брейді бере оберемок сорочок, кладе на акуратні стосики білизни і котить візок коридором.
До «Відра» він дістається, пересівши з ліфта на ліфт і перейшовши через галерею, і за цей похід йому зустрічається рівно четверо людей. Дві медсестри перешіптуються біля шафи з медикаментами; двоє практикантів сидять у лікарській і тихо посміюються, дивлячись на щось у ноутбуку. Ніхто з них не помічає робітника «цвинтарної» — передранкової — зміни, який, опустивши голову, штовхає візок із білизною.
Місце, де його найімовірніше можуть помітити — і, можливо, впізнати, — це сестринський пост посеред «Відра». Але одна з медсестер розкладає пасьянс на комп’ютері, а друга щось записує, схиливши голову на вільну руку. Вона краєм ока помічає рух і, не підводячи очей, питає, як справи.
— Добре! — відказує Брейді. — Тільки нічка холодна.
— Умгу, я чула, насувається буря. — Медсестра позіхає й повертається до своїх записів.
Брейді котить возик коридором, зупиняться біля палати 217. Один із маленьких секретів «Відра» полягає в тому, що палати мають двоє дверей — одні з номером, а другі без. Двері без номера відчиняються в комірчину при палаті, тож поновити запас білизни та інших потрібних речей можна, не турбуючи спокою пацієнта — чи його неспокійного розуму. Брейді хапає кілька сорочок, роззирається, пересвідчуючись, що за ним справді не стежать, і прослизає в двері без номера. За мить він уже дивиться на власне тіло згори. Роками він усіх дурив і схиляв до думки, що Брейді Хартсфілд — це те, що персонал між собою називає овочем, колодою чи СГННВ — «світло горить, нікого нема вдома». А тепер він і справді такий.
Він нахиляється і гладить себе по дещо порослій щетиною щоці. Проводить пучкою по заплющеній повіці, відчуваючи під пальцем заокруглення очного яблука. Підіймає руку, перевертає її, обережно кладе на укривало долонею вгору. Прийміть, споживайте, думає він. Це тіло моє, що за вас ламається…[42]
Він востаннє заходить у своє переламане тіло. Нині для цього йому вже не потрібний «заппіт», і він не має підстав хвилюватися, що Бабіно перехопить контроль і втече, як той колобок. Коли розум Брейді залишає Бабіно, той — просто овоч. У його пам’яті не залишилося нічого, окрім батькової сорочки.
Брейді роззирається у власній голові, немов у готельному номері, де довго мешкав, але вже має з нього виїжджати. Чи не забуте щось у шафі? Зубна паста у ванній? Може, запонка під ліжком?
Ні. Усі речі зібрано, кімната порожня. Він стискає долоню з прикрим відчуттям повільного руху пальців — наче в суглобах у нього слиз. Відкриває рот, бере пігулки і вкидає туди. Жує. Гіркі. Тим часом Бабіно безкостою купою осів на підлогу. Брейді одразу ковтає. І знову. Ось і все. Готово. Він заплющує очі, і коли розплющує їх знову, то вже дивиться під ліжко, де стоять капці, яких Брейді Хартсфілд вже ніколи не взує.
Підхоплюється на ноги Бабіно, обтрушується і знову кидає погляд на тіло, яке носило його майже тридцять років. Яке вдруге стало йому непотрібним після тієї миті, коли його вдарили по голові в глядацькій залі «Мінго», так що він не встиг активувати пластикову вибухівку, причеплену під його інвалідним візком. Колись він міг перейматися, що цей рішучий крок потім окошиться на ньому — що його свідомість і всі грандіозні плани загинуть разом із тілом. Тепер уже ні. Пуповину перерізано. Він перейшов Рубікон.
42
Цитата з церковного правила до Причастя. З такими словами Христос поблагословив хліб на Тайній Вечері.