— Це, певно, повернулася місіс Фортеск’ю, — сказала Мері Дав.
Інспектор Ніл рушив у напрямку до парадних дверей. Куточком ока він побачив, як Мері Дав непомітно відступила на задній план і зникла. Було очевидно: вона не має бажання брати участь у наступній сцені. Вельми прикметний приклад такту й проникливості, але не менш прикметний приклад цілковитої відсутності цікавості.
«Більшість жінок, — як подумав інспектор Ніл, — воліли б залишитися…»
Коли він підійшов до парадних дверей, то побачив, що дворецький Крамп наближається від задньої частини холу. Отже, він також почув шарудіння автомобільних коліс.
То була двомісна спортивна машина «ролс-бентлі». З неї вийшли двоє людей і попрямували до входу в дім. Коли вони підійшли до дверей, двері відчинилися. Адель Фортеск’ю втупилася здивованим поглядом в інспектора Ніла.
Він відразу зрозумів, що перед ним дуже вродлива жінка, і також зрозумів, наскільки влучною характеристикою наділила її Мері Дав, яка в той час його шокувала. Адель Фортеск’ю була надзвичайно сексуально привабливою. Фігурою й типом вона скидалася на біляву міс Ґросвінор, але тоді як міс Ґросвінор була яскраво чарівною зовні й глибоко респектабельною всередині, то чарівність Адель Фортеск’ю сяяла і зовні, й усередині. Її сексуальна привабливість була очевидною, а не витонченою й прихованою. Вона ніби повідомляла, звертаючись до кожного чоловіка: «Ось я перед тобою. Я — жінка». Вона говорила, рухалася й дихала сексом, але при всьому тому її очі дивилися гострим, оцінливим поглядом. «Адель Фортеск’ю, — подумав він, — любить чоловіків — але гроші вона любить ще більше».
Інспектор Ніл перекинув погляд до чоловіка, який ішов за нею й ніс її ключки для гри в гольф. Він знав цей тип дуже добре — тип, який спеціалізувався на молодих дружинах багатих і літніх чоловіків. Містер Вівіан Дюбуа, якщо це був він, відзначався тією сильною чоловічістю, яка насправді ніякою чоловічістю не була. Він був чоловіком, який «розуміє» жінок.
— Місіс Фортеск’ю?
— Так. — Вона подивилася на нього чарівним поглядом своїх синіх очей. — Але я не знаю, з ким…
— Я інспектор Ніл. Боюся, у мене для вас погані новини.
— Ви маєте на увазі пограбування? Чи щось у такому роді?
— Ні, нічого в такому роді. Ідеться про вашого чоловіка. Він тяжко захворів сьогодні вранці.
— Рекс? Захворів?
— Ми намагалися сконтактуватися з вами з половини на дванадцяту сьогоднішнього дня.
— Де він тепер? У лікарні?
— Його забрали до шпиталю Святого Юди. Боюся, вам треба приготуватися до найгіршого.
— Ви ж не хочете сказати мені, що він… помер?
Вона трохи нахилилася вперед і схопила його за руку. Почуваючи себе так, ніби він грає якусь дуже серйозну роль на театральній сцені, інспектор підтримав її й повів у хол. Крамп, готовий прийти на допомогу, крутився поруч.
— Треба дати їй бренді, — сказав він.
— Ти маєш рацію, Крампе, — підтримав його басовитий голос містера Дюбуа. — Принеси бренді. — А звертаючись до інспектора, він сказав: — Сюди.
Він відчинив двері ліворуч. Процесія увійшла туди: інспектор, Адель Фортеск’ю, Вівіан Дюбуа і Крамп із карафою та двома келихами.
Адель Фортеск’ю опустилася в м’яке крісло, затуливши долонею очі. Вона взяла келих, який подав їй інспектор, трохи відпила з нього й відсунула його вбік.
— Я не хочу цього питва, — сказала вона. — Я почуваюся цілком нормально. Але скажіть мені, щó з ним сталося? Либонь, напад? Бідолашний Рекс.
— То був не напад, місіс Фортеск’ю.
— Ви назвалися інспектором? — це запитання пролунало з уст Дюбуа.
Ніл обернувся до нього.
— Так, я інспектор поліції, — пояснив він люб’язним тоном, — інспектор Ніл із відділу кримінальних розслідувань.
Він помітив, як у темних очах співрозмовника з’явився вираз тривоги. Містерові Дюбуа зовсім не хотілося побачити перед собою інспектора з відділу кримінальних розслідувань. І навіть дуже не хотілося.
— Що сталося? — запитав він. — Якась лиха пригода?
Цілком неусвідомлено він поточився трохи назад, до дверей. Інспектор Ніл помітив його рух.
— Боюся, доведеться провести розслідування, — сказав він, звертаючись до місіс Фортеск’ю.
— Розслідування? Ви маєте на увазі — що ви маєте на увазі?
— Боюся, це для вас велика прикрість, місіс Фортеск’ю, — його слова прозвучали співчутливо, але з твердою переконаністю. — Але ми повинні якнайшвидше точно з’ясувати, що містер Фортеск’ю їв і пив перед тим, як вирушив на службу сьогодні вранці.