— Ми ж мусимо переконатися, що віддаємо тебе в добрі руки, — пояснив Мацек. — Бо якщо він нам не сподо бається, ми нацькуємо на нього Чорного Міхала, і він буде запекло захищати свою бі… — тут Мацек затнувся. Пригадав, що слово «білолиця» діє на Камілу, мов червона ганчірка на бика, тому ще декілька разів повторив: Бі… бі… бі… Біда йому буде, якщо він виявиться негідним тебе, — закінчив він нарешті з полегшею й гордістю, що таки виплутався з незручної ситуації.
Через три дні Олек прогулювався під гімназією, чекаючи на Камілу. Каська, яка сиділа біля самого вікна, несподівано глянула на вулицю. Хлопець недбало закинув рюкзак на плече. А що цього дня жовтневе сонце не на жарт припікало, він скинув куртку, демонструючи мускулясті плечі. Угледівши його, Каська аж рота роззявила від захоплення, й у неї несамохіть вирвалося:
— Ні фіга собі!
— Що таке, Катажино? Що ти сказала? — пані Чайка аж підвелася з місця, урвавши розповідь про долі літературних героїв. А що вчителька вжила повну форму імені, всі зрозуміли, що наближається неабияка буря.
Кожному було відомо, що пані Чайка звертається, називаючи когось повним ім’ям, якщо їй добряче допекти. Переважно таке ставалося тоді, коли учні говорили між собою на молодіжному жаргоні. Пані Чайку навіть слово «класно» виводило з рівноваги. Ось чому Касьчин вигук віщував ураган.
Але тут несподівано озвався Мацек:
— Пані вчителько, кожна мова зазнає еволюції. І польська також. Вжите Каською слово має купу значень. Його словотворчий аналіз допомагає людям збагнути граматику.
Затамувавши подих, учні спостерігали, як їхня вчителька змінюється на виду.
— Що ти цим хочеш сказати? — холодно поцікавилася вона.
— Нічого особливого, хіба те, що Каська повністю офігіла, тобто побачила на вулиці щось офігенно круте. Тобто щось реально гарне, а не якусь там фігову фігню. Звичайно, ви можете їй зафігачити в журнал незадовільну оцінку з поведінки, але тоді Каська сфігачить журнал, щоб батьки не відфігачили її по тому місцю, де спина втрачає свою шляхетну назву.
Усі заніміли. Учителька теж. Вона ошелешено дивилася на свого язикатого учня, а той, мовби не помічаючи цього, завершив свої висновки й переможно глянув на пані Чайку. Та трохи помовчала, а тоді повільно процідила:
— Щоб оця твоя фігня мала зміст, будь ласка, ви обоє — ти, Мацею, і ти, Катажино, на завтра усі названі тут форми дієслів провідміняєте за особами й в усіх можливих часах, вказуючи значення кожної форми, а іменники — за відмінками. Гадаю, така робота справить вам неабияку приємність.
Мацек роззявив від подиву рота й, повагавшись, запитав:
— Можна виконати це на комп’ютері?
— А можна, я вдаватиму, наче тебе не почула? — відповіла вчителька й повернулася до обговорення літературного твору. — Хто з вас скаже, звідки взялася назва книжки «Каміння для шанців»?[15]
Але їй ніхто не відповів, бо всі аж корчилися, тамуючи сміх. Алекс штурхнув Мацека в плече, прошепотів:
— Повна фігня!
І мало не захлинувся від реготу.
Ось чому після закінчення уроку, коли всі вибігли на вулицю, лише Мацек не мав бажання знайомитися з Олеком. Тим більше, що на сходах Каська розгнівано кинула:
— Я тобі страшенно вдячна! Тепер доведеться до ночі скніти над граматикою.
— А ти гадаєш, що, коли б Мацек не втрутився, тобі б це минулося? — запитала Малгося, та, перш ніж Каська встигла відповісти, підійшли Каміла з Олеком.
Каська була явно небайдужа до вродливих хлопців і почала голосно захоплюватися спортивною статурою Олека. Мацек теж замовк, але з іншої причини. Досить було побіжно глянути на обох, аби зрозуміти, що вони знайомі, бо Олек, лише позирнувши на Мацека, озвався:
— Ні фіга собі зустріч!
— А інакше не можна висловлюватися? — запитав Мацек і простягнув Олекові руку.
Але той, вочевидь не розуміючи, що трапилося, бовкнув:
— Ти чого? Офігів чи що?
Та Мацек нічого не відповів, дивлячись, як Алекс із Білим Міхалом аж за живіт хапаються від реготу. Подумав, що зараз усі підуть ласувати яблуками в тісті, і лише йому треба бігти додому, бо цієї граматики було справді до фіга. Класна керівничка повністю зіпсувала йому вечір. А він міг так офігенно провести його з товаришем, якого давно не бачив.
— Ех… — зітхнув він. — Зустрінемося іншим разом. Каміла тобі все пояснить, — тільки й сказав хлопець і вже здалеку кинув через плече: — Малгосю! Увечері подзвоню тобі! — І пробурмотів: — Щойно впораюся із цим фіговим дієвідмінюванням і відмінками.
15
«Каміння для шанців» — документальний твір Александра Камінського про окуповану Варшаву часів Другої світової війни.