— Я хотів попередити, що моя донька не ходитиме на уроки релігії… — озвався тато Наталки й хотів було ще щось додати, але тут-таки відгукнулася мама Стася. У її голосі вчувалося неприховане обурення.
— А це ще чому? Ви що — комуніст?
— Ні, — заперечив Наталчин тато й засміявся. — Свідок Єгови.
— Жах! Ви повинні навернутися до істинної віри!
— Вибачте, — утрутилася мама Мацека, — але ви знову створюєте конфліктну ситуацію. Ще в початковій школі ви робили такі самі зауваження на адресу мого сина й мене. Я теж хочу сказати, що мій син не відвідуватиме уроки релігії. Тобто він може сидіти в класі, якщо це нікому не заважатиме, але прошу, щоб його не опитували й не ставили оцінок.
— Ви теж свідок Єгови? — поцікавився Наталчин тато, але мати Мацека не встигла відповісти, бо знову втрутилася Стасева мама й зневажливо кинула:
— Вона лютеранка.
— Ми євангелісти, — спокійно пояснила Мацекова мати. — А ви якось дивно поводитеся. Зрештою, святий отець стільки говорить про єднання церков, екуменізм, що вам справді має бути соромно за власну нетерпимість.
— Ви тут імені святого отця навіть не вимовляйте, бо не маєте права!
— Пробачте, але я вже колись вам розповідала, що кілька років тому, під час паломництва, святий отець правив месу в нашій громаді. Мої предки знайшли притулок у Польщі ще в сімнадцятому столітті, бо тут нікого не спалювали за приналежність до іншої конфесії, а зараз, на початку двадцять першого століття, ви поводитеся, мов у середньовіччі!
— Шановні батьки! — мовила вчителька. — Будьте такі ласкаві й припиніть ці суперечки. Я зі свого боку дуже прошу вас не переносити власних… — тут вона завагалася, не знаючи, яке слово вжити, але за мить закінчила впевнено й рішуче, — упереджень на дітей.
— На щастя, син цієї пані має більше кебети, ніж його мати, — буркнула Мацекова мама й замовкла.
— Заяви стосовно уроків релігії прошу подавати в письмовому вигляді, — сказала пані Чайка й роздала чисті аркуші. — Тепер про гроші. Сума страхового внеску становить цього року…
Залишившись у класі сама, учителька подумала, що ці батьки, здається, не такі вже й погані. Але відразу збагнула, що конфлікт через уроки релігії стався в неї вперше. Щороку в школі траплялася якась дитина іншої віри, зрештою, на Саській Кемпі мешкає чимало євангелістів, але це вперше серед батьків була особа, якій чиєсь віросповідання вочевидь заважало. Вона й не підозрювала, що ця незначна суперечка невдовзі перетвориться на серйозну проблему.
Конфлікт розгорівся наступного дня. В учительській до Барбари Чайки підійшла вчителька катехізису,[5] пані Гражина.
— Басю… Я зовсім не знаю, що мені робити…
— Із чим?
— До мене нині прийшла мати одного учня. Твого учня… — мовила катехітка й замовкла.
— І що?
— І зажадала від мене, аби я на уроках переконувала дітей, щоб ті навернули своїх товаришів до істинної віри.
— Боже! — зітхнула пані Чайка і вражено сіла.
— Ну, Басю, — обурилася пані Гражина. — Ти не зітхай, а вислухай мене, бо я не знаю, що робити.
— Уявляю! Почалося ще на вчорашніх зборах.
— Я відмовилася, а вона пригрозила, що піде до парафіяльної управи й вимагатиме, аби мене звільнили…
— Ага, а там, звичайно, погодяться! Тоді, як стільки говориться про єднання церков. Не переймайся!
— Еге ж — не переймайся! Вона вже навіть до директора ходила! Скандал йому влаштувала! Мені було так соромно…
— Але ж, напевне, за неї?
— Через те, що вона мене в усе це вплутала. Сказала, що я повинна поширювати віру.
— І що?
— Нічого. Директор сказав їй, що я не місіонер, а моя робота полягає не в поширенні віри серед тубільних народів, які визнають культ вуду, і послав її… під три чорти.
— Сонечко! Ти ж викладаєш катехізис, як ти можеш згадувати чорта! — втрутився фізкультурник, а пані Чайка засміялася.
5
Катехізис — виклад догматів християнської віри в питаннях та відповідях; а також книга, що містить цей виклад.