Клавка автоматично передруковувала текст, думаючи про своє: Єлизавета Петрівна запросила її провести вихідні в Ірпені, в Будинку творчості, куди вона збирається взяти путівку наступного тижня. Клавка спершу відмовилася: напередодні Пленуму буде стільки роботи! 15 вересня — а найімовірніше, що саме в цей день почнеться Пленум, — це понеділок. Виїжджати з Києва в суботу-неділю напередодні — дуже ризиковано. Не близенький же світ! А раптом поїзд відмінять чи ще щось! Проте сьогоднішні спогади про минулорічне перебування на ірпінській дачі в Максима Тадейовича похитнули її попередній рішучий намір відмовити Прохоровій. Тим більше, якщо вони поїдуть із Сіробабами (ті мали в Ірпені свою дачу), — то з Нелею Мусіївною це має бути справжня пригода.
Зараз там, в Ірпені, золота осінь… Єлизаветі Петрівні виділяють кімнатку у знаменитому Чоколівському будиночку,[17] який завжди здавався Клавці маленьким казковим палацом. От би прогулятися понад річкою Ірпінь, вдихаючи запах болотно-лугових трав, перейти хисткий місточок через річку і піти лісом аж до дамби і назад, збираючи гриби, а потім повернутися навпростець у Будинок творчості, провалюючись по кісточки в торф’яний ґрунт лугу — що може бути краще!.. А потім приєднатись до компанії письменників біля розкладеного багаття… Чоловіки варитимуть рибну юшку або ж сидітимуть у будиночку Чоколова біля каміна, прийде Максим Тадейович і гратиме на роялі…
Клавка здригнулася і перервала на мить механічне клацання на машинці. Очі її наштовхнулися в тексті на прізвище «Рильський». Що вона там надрукувала?
«Треба сьогодні — оскільки на порядку дня стоїть питання, як ми виконуємо рішення ЦК ВКП(б) про літературу, — треба згадати партійні документи, згадати документи ЦК КП(б)У про нашу літературу на нашому Пленумі для того, щоб ясніше розібратися в наших помилках.
Там було сказано — „перекручування і помилки, допущені в ‘Нарисі історії української літератури’, об’єктивно допомагають найлютішим ворогам українського народу — українсько-німецьким націоналістам“. Поява такого шкідливого нарису не знайшла відсічі від радянських українських письменників. Президія Спілки і, зокрема, тодішній її Голова тов. Рильський не вжили заходів, щоб вчасно перешкодити проникненню в радянську літературу цих тенденцій».
«О, Максиме Тадейовичу, знову перепаде вам на Пленумі, як на минулорічних зборах!» — подумала Клавка і уявила, як він сидітиме, незворушно реагуючи на критику, і переживатиме не стільки за себе, скільки за Катерину Миколаївну: аби лише ніхто не передав їй нічого! Клавка була готова до того, що дружина Рильського ревно її розпитуватиме про Пленум, але добре запам’ятала урок від Максима Тадейовича: Катерину Миколаївну оберігати від поганих звісток!
Клавка пробігла очима кілька наступних сторінок і згадала уривок розмови між Корнійчуком і Рильським, коли вона заносила в кабінет голови Спілки гарячий чай на таці: «Ви ж розумієте, Максиме Тадейовичу, мені доведеться вас критикувати… Така установка… — Рильський мовчав. — А від вас Центральний Комітет теж чекає виступу. Чекає пояснень…» Олександр Євдокимович очікувально підняв очі на Клавку, мовляв, щось задовго ви розставляєте чай! Та все зрозуміла і шмигнула геть з кабінету.
О, Максиме Тадейовичу, ви навіть не підозрюєте, що тут готується!
«Для того, щоб знайти коріння цих помилок, ми мусимо коротко згадати, як зростала наша українська радянська література. Як ішла боротьба за звершення більшовицьких ідей в літературі. Ви всі знаєте, що на Україні були буржуазно-націоналістичні організації (ВАПЛІТЕ, неокласики й інші), цілі групи буржуазно-націоналістичних декадентів. З ними вели боротьбу передові письменники, їх розгромили наш народ, наша партія, наш Центральний Комітет партії під керівництвом тов. Кагановича. Уявіть собі, коли б іще кілька років процвітали ці буржуазно-націоналістичні організації, до чого могла б дійти наша література».
Клавка відчула потребу терміново поговорити з Єлизаветою Петрівною. Вона не могла впоратися з хвилюванням, яке несподівано її охопило. Зиркнула на годинник: за двадцять п’ята.
«Ще двадцять хвилин попрацюю, а потім — на чайок до Прохорової».
Ті двадцять хвилин далися їй нелегко.
17
Нині — Корпус № 1 Ірпінського будинку творчості Національної Спілки письменників України.