Все було в повному порядку.
Клавка була на диво спокійна.
Ось уже прийшла і Нюра, нова спілчанська машиністочка, вона сьогодні у ролі реєстраторки. Нюра метушилася за столом, розкладаючи списки учасників Пленуму, під лінійку розграфляючи поля для відміток присутності на кожному з восьми засідань. Планувалося, що Пленум відбуватиметься чотири дні у дві зміни — ранкову і вечірню. У перерві передбачено обід.
А ось і перші відвідувачі. Ясно, що це командировочні — з Харківської, Львівської, Донецької, Закарпатської, Одеської організацій. Клавка збирала в них відрядні документи, щоб пізніше поставити печатки.
Біля машбюро вже юрмилася група друкарок і стенографісток. У зв’язку з серйозністю події їх «позичили» у якійсь солідній установі. Клавці здалося, що всі вони між собою чимось дуже схожі: старшого віку, з суворим виразом обличчя, майже однаково вдягнуті — у строгих костюмах і білих блузках.
Жінки повідомили Клавці, що одну стенографістку вночі забрали в лікарню з приступом апендициту. Клавка вирішила не шукати заміни, а перелаштувати роботу: 4 стенографістки працюватимуть не по 12, а по 15 хвилин.
Як не дивно, заперечень з їхнього боку не надійшло: вони дисципліновано кивнули головами.
«Все добре, — казала Клавка сама собі. — Все за планом».
За півгодини до початку Пленуму у вестибюль завалило багато письменників, вилаштувавшись у чергу до реєстраторки.
Клавка помітила невеличке скупчення молодих талантів — Руденко[42], Козаченко[43], Гончар, — усі вони учасники Наради молодих авторів, яка нещодавно відбулася. Вони трималися дещо осторонь. Цікаво, як вони виступатимуть на сьогоднішньому Пленумі?
Малишко, як один з організаторів Пленуму, метеором промайнув повз Клавку зі своїм «самурайським» виразом обличчя. Ось його зачепив Ільченко — краще б він цього не робив: Андрій Самійлович так накинувся на Олександра Євсейовича, що той аж побілів.
Клавка озирнулася по фойє. Ось прийшов Максим Тадейович. Біля нього стоїть його вірний Санчо Панса Ваган Маміконян. Точно про нього кажуть: Ваган Ресторанович. Він, як зазвичай, з пухким портфельчиком, в якому, подейкують, завжди є напоготові пляшка коньяку. Максим Тадейович привітний, усміхнений. Ось до нього підійшла привітатися Наталя Забіла. Спілкуються. Аж тут нагодився до їхньої компанії Малишко — звідки він узявся? Наталя Львівна делікатно відійшла, Андрій Самійлович щось говорить Максимові Тадейовичу, енергійно розмахуючи руками.
Клавка простежила, куди пішла Наталя Львівна Забіла, — а, ось де вона! З Єлизаветою Петрівною перемовляються. Прохорова немов відчула на собі Клавчин погляд, обернулася, побачила на ній свій батистово-перламутровий подарунок і підморгнула.
Що ж там у Максима Тадейовича? Він дружньо поплескує по плечу Малишка.
А де ж Яновський? Невже не з’явився?
Клавка зазирнула у список реєстрації. Навпроти його прізвища стояв плюсик. Як це він непомітно прошмигнув повз неї?
А Сенченко?
Клавка пошукала його очима в натовпі письменників. Он він! Здається, нічого не підозрює. Минулого разу на загальних зборах письменників він сам був у ролі критика. Мабуть, не сподівається, що сьогодні він буде на місці критикованого.
О, а це хто? «Явлєніє Христа народу»! Борис Андрійович Баратинський! І нахабства ж вистачило! Ще й іде реєструватися! Зараз облизня піймає!
Клавка сховалася за колону і обережно спостерігала з-за неї.
Баратинський підходить до реєстраторки, артистично поправляє рукою чорне пасмо хвилястого волосся, щоб справити враження на Нюру… «Не допоможе! Тебе немає у списках!»
У Нюрки «чолка не встала» від убивчої краси старшого лейтенанта а ля «грудь в ордєнах» — надто заклопотана вона була. Нюра водила олівцем по списку і не знаходила його імені.
«Ну що? Отримав по заслузі?»
А це що таке? Баратинський показує пальцем у кінець списку. Нюра киває і ставить хрестик!
«Вона його зареєструвала! Він є у списках?! Не може бути! Я ж сама їх друкувала!»
Щойно він рушив ходою павича у зал, як вона підлетіла до реєстраторки:
— Нюро, ти щойно зареєструвала Баратинського?
— Так, ось він дописаний рукою в кінці списку.
«Дописаний! Рукою! От пронира!»
Вона скипіла від ненависті. Гебешник клятий!
42
Микола Данилович Руденко (1920–2004) — письменник, філософ, громадський діяч, засновник Української Гельсінської групи.
43
Василь Петрович Козаченко (1913— 995) — прозаїк, партійний громадський діяч, у 1960-і — Депутат Верховної Ради УРСР, у 1970-і — член ЦК КПУ.